Розділ 32. Договір

 Прокинувшись з ранку Єгора не було, він залишив записку з букетом білих троянд.
Вони домовились що на деякий час він буде спати на дивані, а вона на постелі. Єгор виявився дуже терплячим стосовно цього… Хоча Дая ненадовго замислилась чи може так довго себе стримувати чоловік … та швидко прогнала ці думки. Вона прокинулась в гарному настрої на роботу не потрібно було йти власники затіяли там ремонт тому дали їм оплачувану відпустку, тому що не хотіли втрачати її. Ввімкнувши гучно музику вона наспівувала свою улюблену ще зі студентських років пісню Hurts - Wonderful Life та її взяла приємна ностальгія. 

Дійсно життя чудове як в пісні ніколи не здавайся, життя так дивовижне! Все вірно не дивлячись на проблеми котрі в неї є, вона може дихати бачити, відчувати та кохати, що вона живе, а не існує як фантом… Поки живу люблю прокричала дівчина наспівуючи улюблений мотив.
Та вигадуючи вірш на ходу від того як надихнула її пісня…

«Поки живеш кохай до болю
До щастя і блаженства
Кохай бо то є виклик долі
І не шукай у тому сенса»

Так сенс знайти важко, розум не вибирає кого кохати… Коли діло стосується кохання як то кажуть логіка йде в відпустку…
Вона добре провела час сходивши по магазинах за покупками, під вечір готуючи смачну вечерю Єгору, щоб приємно вразити. З роботи він повинен приїхати близько п’ятої години, та на годиннику вже була восьма, подзвонивши був поза зоною… Дивно і Матвій не з'являється… хоча як... він навіть не знає адресу і в мене новий телефон, той він втопив… що за напасть другий підряд тоне…

Добре що в нього візитки лежали на журнальному столику, взявши її вона дізналась адресу де він працює, та замовивши таксі відправилась туди… І чому я туди йду… подумає що не вірю та ревную, поводжу себе як дурепа… Але я маю повне право, - заспокоювала себе дівчина. Прийшовши на місце хлопець вже зачинявся…
— Зачекайте, не йдіть, я перепрошую, а Єгор де?
— Наш керівник? Здивовано глянув він на дівчину
— Ну так…
— Ааа… мабуть, з Любою на перегонах
— На яких ще перегонах? — здивовано поглянула вона на нього.
— Ой я, мабуть щось лишнє бовкнув, а ви вибачте хто?
— Я його наречена
— А ну тоді до побачення я все наплутав не знаю де він..
— Зачекай… Скільки?
— Що скільки?! Вона кладе йому гроші в кишеню, ну…
— Поклала ще сто гривень, вона бачила що він любить випити й не проти легких грошей.
— Якщо що я тобі не говорив… Любка це його помічниця колишня котра тут працювала до весни й подруга… В них були шури мури та вони залишились друзями, але я знаю що вона приховує почуття до нього… А навіть була напилась та прийшла сюди правда Єгора не застала, а плакалась в жилетку що зробила помилку за котру він не пробачив їй та одружується з іншою і як на зло вона дуже гарна і без мінусів. Це напевно що про тебе…
— Любка?! Та що така весела й говірка дівчина що була в Карпатах?
— О точно Карпати вона казала що їхала туди…
— О це вона вміє грати подумала дівчина ніколи б не подумала…. А через що посварились?
— Чесно не знаю…
— То вони разом зараз?
— Так, а що він тобі не говорив?! Він сьогодні організував перегони з якимось хлопчиною, котрий його нервує і його пішла підтримати Люба…
— Вона аж ошаліла, хлопчина… Люба… Єгор… Оце так…
— В них були відносини … невже я стала між ними подумала дівчина… дуже занадто вона показувала що їй все чудово і вона ні про що не думає, а я думаю чому вона весь час дивилась на нього в Карпатах…
— Слухай, а адресу знаєш?
— Ну…
— Ясно вона сунула ще двадцятку, вибач більше немає…
— Добре, записавши вона їде на місце…

Там було багато машин дуже гучно лунала музика і поки вона приїхала швидко потемніло. Вона шукала поглядом їх серед натовпу та побачила Єгора котрий сідає в машину з Любою і чорнявого хлопця, але придивившись бачить Матвія…
— Що за??? пробравшись через натовп ближче вони дали по газах та стрімко рвонули з безумним ревом моторів…
— Що відбувається?! промовила вона пошепки та в кого ж запитати, як поруч була подруга Люби котра впізнала Даяну вона раніше показувала її на фото і дівчина не злюбила одразу її хоч і не знайомі. Як вдесь писало ворог моєї подруги мій ворог...
— Я не знаю хто ти, — промовила дівчина, але ці красені хлопці поспорили на дівчину хто виграє того й вона, а інший відступає…
— На спір? Як…немов її облили брудом від таких слів… Вона ж не річ подумала дівчина… От чому вони руки потиснули один одному...
— Її Даяна неначе звуть.
— На мене… прикусивши язика собі щоб не закричати. Їй хотілось піти та вона вирішила дочекатись щоб подивитись їм в очі…
Та у Єгора трапилась якась заминка коли він дістався майже до фінішу. Люба натисла на гальмо посилаючись що випадково і Матвій переміг…

Вийшовши з машини лунали гучні оплески й привітання переможцеві на очах Даяни, Люба обійняла Єгора та хотіла поцілувати як хлопці примітили Даяну серед натовпу. Її неможливо було не побачити їхню червону троянду котра мерехтіла у полоні метушні й галасу та в її очах відображалась образа та біль… -Як вони могли…
— Даяна підбіг до неї Єгор, — ти чому тут ? як ти дізналась?!
— Та нічого не вимовивши її охопила лють, а з очей котились сльози й вона йому дала ляпаса.
— Дая ти чого?! Розгублено дивився він на неї…
— На спір на мене… Та ще й коханка Люба... це перебір, не хочу тебе бачити,- він її схопив за руку та вона вирвалась, - пусти дай мені спокій.
— Хто тобі таке сказав я тобі не зраджував…
— Ти на мене поспорив. Вона розвернулась та побігла, як її наздогнав Матвій поклавши руку на плече хотів її розвернути як вона розвертаючись хоче дати ляпаса зі словами, - я сказала не хочу тебе бачити. Та Матвій спіймав її руку та погляд.
— Матвій?! Хоча немає різниці ви всі одинакові! Пусти мене!
— Ні, — міцно схопивши її руку щоб вона не вирвалась він дивився їй в очі, це все заради тебе чуєш?! Я сказав що не здамся!
— Я не трофей! Йди геть!