31.2

Після того інциденту в ліфті Єгор наполіг, щоб вона переїхала до нього:

— Даяно, мені буде так спокійніше, коли ти будеш поруч. Тим паче разом готуватимемося до нашої події, і ніхто нам не заважатиме…

Зібравши речі, вона переїхала до його просторої квартири із сучасним світлим інтер'єром, наповненим повітрям. Теплоти й затишку простору надавало дерево кольору «горіх». Паркет «ялинка» на підлозі плавно переходив на стіну за диваном і підтримував камінний портал, що додавало мінімалістичному інтер'єру легких класичних мотивів. Диван і столики, вбудовані світильники й профільне світло, приховані двері, що вели до спальні та ванної кімнати, виконаної з литого мармуру на замовлення, — усе було оформлено зі смаком. Також у квартирі була велика простора кухня з лоджією.

— Ось, тримай, Даянко! Почувайся як удома, бо ти вже вдома! — посміхнувся він і дав їй новий халат та капці.

— Дякую, ти такий турботливий! Мені дуже приємно, — усміхнулася вона.

— Якщо чесно, ці речі в мене відтоді, як я купив тобі каблучку. Одразу вирішив і халат із капцями заодно взяти, — сказав він, чухаючи потилицю. — Ну добре, я побіг на роботу, а ти облаштовуйся. Загалом, ти тепер повноправна господиня! — поцілувавши її, він пішов.

Розпакувавши речі, вона переодяглася в білу вільну сукню-міні з вишивкою Рішельє, ґудзиками та V-подібним вирізом. Аж раптом на телефон прийшло сповіщення.

«Дивно», — подумала вона. У повідомленні її просили приїхати на пристань до третьої години, вказували адресу й номер катера та зазначали, що там на неї чекатиме водій, який відвезе в одне місце. Наприкінці було додано, що це від Лади, а у водія нічого питати не слід, бо він німий...

Вона набрала цей номер, але там скидали. «Напевно, дзвонила з номера Влада», — припустила Даяна. Вона набрала Ладу, але та була поза зоною досяжності. «Ну добре, це ж Лада...» — подумала дівчина й подивилася на годинник: була майже друга, їхати туди приблизно годину, тож вона одразу вийшла з дому.

Прийшовши на місце, вона перевірила номер і побачила, що водій уже чекає. Даяна сіла позаду, навіть не придивляючись до його обличчя.

Поки вони добиралися, вітер у поривах грався її волоссям, немов польовим колоссям: куйовдив зачіску, здував пасма на обличчя. Вона заглядалася на воду, яка переливалася всіма кольорами веселки на яскравому літньому сонці.

«Ледь-ледь не зірвалася вчора... — думала дівчина. — Скоріше б приїхати до подруги по пораду. Дивно, що вона написала повідомлення, мабуть, з номера Влада... Так швидко повернулися з весільної подорожі? Втім, яка різниця, головне — вона мені зараз так потрібна! Я настільки заплуталася, що цей клубок буде важко розплутати... Кажуть, людина повинна приймати себе такою, якою вона є, і не мучити сумнівами. Вона завжди готова допомогти комусь, не дбаючи про власні інтереси, але тепер настав час подумати про себе...»

Доїхавши майже до місця, водій чомусь заглушив мотор і зняв капюшон.

— Матвію?! А як же... ви що, з Ладою в змові?! Зараз я Єгору зателефоную! — вона дістала телефон і почала набирати номер.

Почувши виклик, Матвій миттєво вихопив телефон і кинув його у воду.

— Ти що, дурень?! Це ж подарунок Олі... — Не давши їй договорити, він затулив їй уста своїм солодким поцілунком.

Штовхнувши його, вона втратила рівновагу й сама впала у воду, на мілину. Біла сукня геть змокла й так припала до тіла, що крізь неї просвічувала білизна. Неможливо було не помітити, як Матвій задивився на неї в цей момент.

— Дай мені руку! Чого витріщаєшся?! Ні, краще відвернися!

— То я не розумію: подавати тобі руку чи ні? — посміхнувся Матвій.

— Подай, тільки відвернися!

Він узяв її за руку, а потім, міцно охопивши за талію, обійняв.

— Матвію, прибери руки…

— А ти в тій самій формі, моя дівчинко! — усміхнувся він. — Можеш не соромитися, усе, що потрібно, я вже бачив.

— Я давно не твоя дівчинка! — промовила Дая, схопила перше, що потрапило під руку, і жбурнула в нього, але він устиг ухилитися.

— А ти, виявляється, ще й така спокуслива коли злишся…

— Та ба, яка принцеса! Ні! — твердо мовив він, дивлячись їй просто в очі. — в будь-якому випадку, я прив'яжу катер, а ти як хочеш: заходь у будиночок просохнути, а ні — то до завтра будеш тут. Бензин закінчився, його вистачило тільки в один бік... А тут дикі звірі й один-єдиний котедж на всю околицю, — залякував він її, — та й зв'язку немає.

— Ну ти й мерзотник… — Розсердившись, вона попрямувала до будинку.

— Не бійся, приставати не буду, якщо сама не захочеш…

Будинок був як у фільмах: завдяки простому й стриманому дизайну він гармонійно вписувався в навколишній лісовий ландшафт. Зовні котедж повністю обшитий коричневими кедровими дошками, а прихований фундамент додавав йому візуальної легкості й витонченості. Головна особливість будинку — повністю скляна стіна з південного боку. Вона буквально об'єднувала вітальню й вулицю, а також забезпечувала природне освітлення простору в будь-яку пору року. При цьому дерева, розташовані по периметру ділянки, приховували будинок від сторонніх очей. У довгих стінах архітектори прорубали по три вікна від підлоги до стелі, завдяки чому межа між будинком і вулицею стиралася. Інтер'єр був оформлений у теплих світлих тонах.

— Я винайняв будинок на сьогодні, — відчинивши двері, він показав їй накритий стіл: свічки, пелюстки троянд, розкидані скрізь, вино та фрукти.

— Ясно, напоїти мене хочеш, так? Тут спальний мішок є? — Вона розвернулася й подивилася йому в очі.

— Ти думаєш, спальний мішок тебе врятує?!

«Так, — подумала вона. — Діватися нікуди. Навіть якщо він бреше щодо катера, я все одно не вмію його заводити. Потрібно напоїти його й забрати телефон... Ну добре, якщо ти вже все приготував, то вип'ю».

— Ти не переодягатимешся?

— У що? — запитала вона.

— У мене є чиста запасна сорочка. Якщо не соромишся, можеш одягнути.