Розділ 31 Я поверну тебе!

Цілу ніч вона вертілася в ліжку й не могла заснути, знаючи, що він десь поруч, і перебуваючи в повній невідомості щодо того, що буде далі…

Даяна так хотіла його обійняти, але було занадто багато «але»… та ще й ця підготовка до весілля. Це змусило її серйозно замислитися. Найважче — це робити вибір. Знову ці любовні трикутники... Але ж має бути в цієї історії щасливий фінал?! То кого ж обрати?! Або, що ще гірше, як поєднати те, що не поєднується за визначенням — старі й нові стосунки? Вона не може бути сама собою, тому що, зустрічаючись із першим партнером, замість насолоди його товариством думає про другого — і навпаки. До того ж, постійне порівняння одного претендента на свої руку й серце з іншим — це взагалі шлях у нікуди. Адже коли вмикається розум, серце вимикається. Намагатися зважити, хто з партнерів тобі дорожчий — це чистої води мазохізм, а в екзистенційному плані — зависання між небом і землею. Грубо кажучи, це спроба всидіти одразу на двох стільцях: незручно, та й у будь-яку мить вони можуть роз'їхатися, і ти опинишся на підлозі.

Свого часу Сократ казав: «Одружуйся незважаючи ні на що. Якщо трапиться хороша дружина — будеш винятком, а якщо погана — станеш філософом».

«Так і з чоловіками...» — подумала Дая.

«Годі думати!» — мовила вона собі й почала збиратися на роботу. Сьогодні в них планувався вечір у стилі вісімдесятих, тому вона зробила яскравий макіяж і зачіску, одягла бомбер нейтрального чорного кольору та мініспідницю — стиль, який можна побачити в будь-якому фільмі про підлітків тих часів, — і доповнила образ поясною сумкою.

Мода вісімдесятих — це свобода творчості й уяви. Попри те, що на прилавках тоді складно було відшукати потрібні речі, модники створювали нові образи самостійно, за швейними машинками.

У закладі, де вона працювала, зазвичай був справжній аншлаг, коли влаштовували вечірки в стилі вісімдесятих: запальні мелодії в ритмі сто двадцять ударів на хвилину, яскрава світломузика... Сьогодні багатьом хітам тих часів дають друге життя: їх виконують молоді артисти, знову даруючи радість слухачам.

Столи цього вечора засервірували й накрили яскравими скатертинами, різнокольоровими серветками, розставили склянки із трубочками. Спиртні напої подавали в чайниках і глеках, як це було прийнято в епоху «сухого закону». Меню теж сформували під стиль вечірки: традиційні голубці й котлети, салати «Олів'є» та «Мімоза», пельмені, грінки зі шпротами, чорнослив із горіхами та сметаною.

Прийшовши на роботу, вона взялася за справи. Даяна давно влилася в колектив і навіть стажувала нову напарницю замість тієї, що пішла в декрет.

Пісні лилися одна за одною. На годиннику ще не було дванадцятої, як до неї підійшов офіціант:

— Даю, бачиш того хлопця? У кутку щось вибирає в меню.

— Ну й... кажи, — зацікавлено мовила дівчина.

— Він просить, щоб ти підійшла до нього. Каже, хоче підібрати пісню, аби заспівати з вами.

— Дивно, соромиться чи що?.. Напевно, ти йому замало налив, — засміялася дівчина.

Проте підійшовши до гостя, їй стало не до сміху.

— Доброго вечора! Мені передали, що ви бажаєте заспівати пісню й дізнатися мою думку, я правильно розумію?

— Взагалі-то ні, — лунав із-за теки до болю знайомий голос.

У темряві вона не розгледіла його зі сцени, але зараз миттєво насторожилася. Молодий чоловік опустив теку.

— Матвію?! — здивовано вигукнула дівчина. — Ти що, переслідуєш мене?! Все, я йду!

— Ні, — він ухопив її за руку. — Я клієнт і хочу поскаржитися, що ви надто гарно співаєте, відлякуючи інших.

— Ну знаєш... Пусти! — вона розвернулася й пішла геть.

Він ухопився на ноги й рушив за нею:

— Дай мені бодай шанс із тобою поговорити…

Даяна попросила стажувальницю підмінити її, вигадавши, що їй зле й вона їде додому на таксі. Паралельно вона написала смс Єгору, щоб той не заїжджав по неї на роботу, бо її там уже не буде.

Єгор розхвилювався й вирішив сам приїхати до неї додому.

Змивши вечірній макіяж, дівчина пішла переодягатися, як раптом пролунав дзвінок у двері. Вона була люта, думаючи, що це Матвій, який ні на мить не дає їй спокійно все обміркувати: то його не було в її житті, а то стало занадто багато...

зі словами: «Та дай мені спокій, чуєш?!» — вона відчиняє двері, але за ними стояв Єгор.

— Що сталося?

— Нічого... Просто нічого.

— Я бачу, день не задався. У мене є ідея, як тебе розслабити — ходімо в одне місце!

Він привіз її на дах.

— Тримайся, Даянко, і нічого не бійся. З мене кепський романтик, але сьогодні таке небо, що гріх ним не милуватися!

Він розстелив ковдру, і вони лягли. Єгор нічого не підозрював, думаючи, що це звичайні нерви через весілля, тож вони просто спостерігали за зорями.

— Знаєш, зірки так довго спостерігають із небес за світом, бачачи всю його метушню, радощі й прикрощі... Сумно, що ми часто не помічаємо їх, навіть коли дивимося на небо. Коли ми були дітьми, то часто дивилися на зорі й мріяли полетіти в космос. У дорослому житті ми забуваємо про прекрасне, яке може захоплювати й дарувати позитивні емоції. У ясну й тиху безхмарну ніч зупинися на секунду, підніми голову й насолодися красою чорнильного неба та яскравістю далеких зірок... — промовив Єгор і поцілував Даяну.

— Тобі не подобається? — трішки здивовано запитав він, помітивши її відстороненість.

Дівчина замислилася й урешті-решт розповіла йому про все, що сталося...

— Ясно. Я думаю, тобі потрібно просто перепочити, а з Матвієм я розберуся…

Єгор провів її до під'їзду. Коли вона зайшла в ліфт, то й не помітила, як туди заскочив Матвій — у кабіні було ще декілька людей. Але коли пасажири вийшли, ліфт раптово застряг.

«Серйозно?!» — подумала дівчина, але обернувшись, побачила, з ким залишилася зачиненою.

Матвій зателефонував у технічну підтримку, але там ніхто не відповідав.

— Здається, ми тут із тобою надовго, — промовив він.