30.2

Не знаходячи собі місця від новин, які випали на її долю, вона забула про все на світі — навіть про зустріч із Єгором. Її роздуми перервав дзвінок у двері. Вона аж підскочила: «Невже це він?!» Ні, не може бути... Відчинивши, вона побачила Єгора й з полегшенням видихнула.

— Ти чого, Даянко? — здивовано подивився він на неї.

— Та нічого, здалося...

— Як здалося, так і розвидниться, — підійшовши, він обійняв її, міцно притискаючи до себе.

— Пусти-пусти, бо кісточки вже хрущать! — засміялася дівчина.

— А я не зрозумів... — подивився він на неї. — Я, звісно, приємно здивований, що ти чекаєш на мене в цьому шовковому халатику, який так спокусливо на тобі виглядає... То що, ми кіно скасовуємо, так? — з легкою усмішкою підвів брови Єгор.

— Ой, точно, кіно! Єгоре, вибач, я забула...

— Ну, з моїми водійськими здібностями... — він перевів погляд на годинник, — у тебе є близько п'ятнадцяти хвилин. Але в халатику буде варіант тільки для мене! — посміхнувся він, на що вона легенько штовхнула його в плече й пішла швидко збиратися.

Зробивши хвіст із начосом, вона спочатку виділила пасмо, яке мала прикрити об'ємне волосся. Зафіксувала його й відокремила від решти маси. Потім волосся поступово розділяла на окремі пасма. Кожне з них начісувала енергійними рухами в напрямку від коренів до кінчиків, по черзі збризкуючи лаком. Проробивши цю процедуру по всій голові, прикрила начос першим виділеним пасмом, обмотавши його навколо хвоста.

Вона одягла джинсову спідницю, яка чудово виглядала з білою класичною сорочкою — це був універсальний комплект, що личив для найрізноманітніших випадків. Чорні туфлі на підборах і чорна сумочка відмінно доповнили цей наряд.

— О, молодець, оперативно! Ти ж хотіла цей фільм подивитися... Хоч він і дві тисячі шістнадцятого року, та я знайшов кінотеатр, де різні стрічки показують знову й знову.

— Та я тобі так вдячна!

Вони приїхали на фільм «Кохання та дружба», де прекрасна молода вдова леді Сюзан приїжджає в маєток родини покійного чоловіка, щоб перечекати, поки у вищому світі перестануть пліткувати про її пригоди, і вигадати, як поправити своє фінансове становище. Не марнуючи часу, вона вирішує підшукати багатого чоловіка собі й своїй юній доньці. У хід ідуть не тільки краса й чарівність, а й гострий глузливий розум та неймовірний талант плести інтриги.

— Ну як, тобі сподобався фільм? — запитав він у неї після перегляду.

— Цікавий! Спасибі, що витягнув. Мені давно подобаються книги Джейн Остін — дуже імпонує її тонка, глибока іронія й блискучий, гострий розум. Рада, що авторам стрічки вдалося передати той самий стиль, притаманний тільки їй. Фільм дуже гарний, насамперед красивими зачісками того часу, розкішними костюмами й привабливими акторами.

«І знову ці любовні трикутники...» — подумала вона про себе. Лист від Ірми не давав їй спокою: сьогодні вона була небагатослівною та замисленою, що Єгор помітив не одразу.

— Ну що, підемо в ресторан? Я нам замовив столик, хочу здивувати тебе французькою кухнею!

— Ти серйозно? Але ж я не в сукні, якось не для ресторану одягнена...

— Ну й що, ходімо! Я знаю, ти мрієш побувати у Франції, і тому хочу подарувати тобі маленьку її частинку. — Він узяв її за руку й повів до французького ресторану.

Він замовив равликів, заправлених часниковим маслом, які запікаються в печі й подаються в мушлях (до страви додали спеціальні прилади з тримачем для гарячих равликів — це страва практично будь-якого французького ресторану). Також він замовив улюблені ласощі французів — качине конфі (томлену у великій кількості жиру качину ніжку з овочами) та Тарт Татен — яблучний пиріг по-французьки, у якому яблука карамелізуються в цукрі та маслі. Цей десерт з'явився наприкінці XIX століття завдяки Стефані Татен (господині готелю недалеко від Парижа), яка в процесі приготування звичайного пирога забула про яблука на сковороді й ледь не спалила їх. Тоді вона вилила тісто просто на підгорілі яблука й у такому вигляді поклала сковороду в духовку, а потім перевернула готовий пиріг, який, на превеликий подив, виявився дуже смачним. Так яблучний перевернутий пиріг став фірмовою стравою сестер Татен. Єгор замовив по порції для кожного.

Їй було дуже приємно, що він так намагається її здивувати, але апетиту зовсім не було. Утім, на знак поваги до його зусиль вона все ж спробувала страви.

— Слухай, здається, щось із тобою не так... Не зрозумію, де ж моя Дая? Вернись, будь ласка, на землю! — він поклацав пальцями перед її очима.

— Та трохи голова болить, треба прилягти...

— Ну добре, тоді їдемо, я тебе підвезу.

Вона, звісно ж, збрехала йому: не говоритиме ж про лист із минулого — це ні до чого... Знаючи, як він про неї дбає й піклується, їй було з ним добре й спокійно.

Поклавши сумочку, вона пішла переодягатися. Аж раптом їй зателефонували з невідомого номера. Поки вона підбігла до передпокою, де залишила телефон, той уже перестав дзвонити...

Раптом їй здалося, що хтось вигукує її ім'я. Вона спочатку не зрозуміла, звідки линуть звуки, але підійшла до вікна й трохи забарилася, ухопившись однією рукою за підвіконня від побаченого: унизу стояв Матвій.

— Даяно! Кохана! Даяно, я люблю тебе, чуєш?! — кричав Матвій на всю околицю під будинком.

Мабуть, консьєржка не пустила його або не сказала номер квартири, де вона живе — і це добре, подумала дівчина.

Вона сховалася за фіранку, щоб він її не побачив. «Ні до чого все це», — твердив її розум, але серце рвалося на частини. Хотілося, як у фільмах, прибігти, обійняти, поцілувати й отримати щасливий кінець... Але в житті все було набагато складніше.

— Даяно!! Чуєш, я не піду, поки ти не спустишся! Я кричатиму стільки, скільки знадобиться, щоб ти вийшла — до хрипоти й до втрати голосу! Чуєш мене?!

Хтось із сусіднього вікна викрикнув: — Та вийди ж ти! Не бачиш — людина мучиться?!

«Легко їм міркувати...» — подумала вона.