Розділ 30. Все потаємне буде розкрито!

Матвій

— Зайди до мене в кабінет, — люто промовив дядько, який за сумісництвом був його керівником.

Ситуація з Даяною та Вікою геть вибила хлопця з колії... Упродовж останніх місяців він почувався пригніченим і розгубленим. До того ж Віка постійно тріпала йому нерви, вимагаючи виконувати всі примхи вагітної, а ці фотографії... Вони мешкали в окремих кімнатах. Вона декілька разів приходила до нього, але він вдавав, що спить — дівчина викликала в нього відразу. Проте почуття провини й відповідальність перед майбутнім малюком з'їдали його зсередини.

Зайшовши до кабінету, він присів за стіл навпроти дядька.

— Добре, що ти не втік, як завжди... Матвію, ти ж наче серйозна людина. З такими якостями, як у тебе, ти б давно обійняв керівну посаду — тим паче, у мене сина немає, самі доньки, а ти мій рідний племінник. Є ж голова на плечах, та ще й дитина має народитися — треба ж якось думати?! Загалом, ти мене вибач, я довго відтягував, але останнім часом ти то запізнювався, то взагалі не приходив на важливі наради. Мені потрібен надійний заступник, тому можеш збирати свої речі. Як би це прикро не звучало, але ти звільнений.

Матвій нічого не відповів. Опустивши голову, він пішов збирати речі — так рано він ще ніколи не повертався з роботи додому. Останніми місяцями він багато пив, глушачи смуток у місцевому барі, де знайшов собі подібних. Матвій ходив туди щодня після роботи, а коли випивав забагато — наступного дня просто не виходив на зміну. Він знав, що дядько довго його жалів, і сам на його місці вчинив би так само.

І сьогодні по дорозі він знову зайшов до пивниці. Хлопець мляво сів за столик посеред зали, оточений постатями й голосами, які викликали в нього огиду. Уперше за весь час це оточення й сам бар стали йому огидними. Уперше він збагнув банальність довколишніх веселощів, штучність розпаленого алкоголем сміху, а музика, яка раніше підносила й звільняла його, тепер гнітила набридливими мотивами та дратувала нестерпним брязкотом. Перехиливши один келих пива, він зрозумів, що більше не хоче тут залишатися, і попрямував до виходу.

Утрата роботи, посади, доходу, самореалізації, відчуття власної значущості та потрібності іншим — нелегке випробування. Він утратив усе: стабільність, почуття захищеності, повагу й шану. А це ганебне безсилля від неможливості щось змінити породжувало складне, дурне відчуття, яке одночасно проявлялося через злість, сором, ненависть, розпач і провину. Стан, коли ти нічого не можеш удіяти, але продовжуєш борсатися, аби тільки «не зазнати поразки».

Йдучи додому, він намагався знайти відповіді на свої запитання, але все ще тримався думкою, що все мине — і це також...

Тим часом, поки він був на роботі, Віка зібрала вдома компанію з хлопців та дівчат і купу алкоголю. У п'ятницю Матвій приходив аж о дванадцятій ночі, тож вона могла робити в квартирі все, що заманеться.

Дівчина була ще тією стервою: заради власного щастя йшла по головах, відсіюючи всіх на своєму шляху. У п'ятнадцять років вона втекла від батьків, укравши в них останні гроші, і відтоді влаштовувала своє життя, аж поки в її тенета не потрапив порядний хлопець. Цю відьму можна було порівняти з чорною вдовою.

— Сніжаночко, проходь, моя радосте! Глібе, Сашку! — промовила вона до гостей, один із яких дуже часто навідувався до неї за відсутності Матвія. — Кладіть фрукти й алкоголь на стіл та сідайте.

Присівши, вони відкоркували пляшку горілки й із задоволенням випили.

— Та ти що?! Ти ж вагітна! — засміявся Гліб.

— Глібушку милий, тільки від тебе! — вона поцілувала його в губи.

Тим часом повернувся Матвій — так тихо, що ніхто й не помітив. Аж раптом він почув гучні розмови й глузування з його родини:

— Глібушку, його баби ми спекалися — це раз! Так довела її до істерики, що забрали з серцевим нападом, а потім вона переїхала на дачу й жодного разу не прийшла. А перед цим я намовила всіх проти Ірми, ніби вона наркоманка та алкоголічка, і підкинула їй травичку — це було легко! Ірму здали в реабілітаційний центр, але вона втекла, і про неї нічого не чути. А Матвій... Раз не хоче зі мною лягати в ліжко — нічого страшного, від тебе, Глібушку, завагітнію! А його напою до чортиків і в тюрму за зґвалтування посаджу.

— Та ти страшна жінка! — засміявся Гліб і на радощах обійняв її.

Вона зробила чимало лиха цій сім'ї, аби тільки отримати квартиру та Матвія.

— Та він дурень! Ну добре, навіщо так ускладнювати? Він сам полегшив мені роботу: оскільки він запив, ми ще й його в центр запроторимо, а квартиру відберемо! — злим сміхом залилася кімната.

— І що, він навіть не зміг згадати, що між вами нічого не було? Що ти напоїла його й лягла поруч гола? — здивувалася Сніжана.

— Ні, уявляєш... Я підкупила лікаря, і Матвій не зміг викрутитися. Він дуже наївний і не тямить у такому... Цього тижня розпис у РАЦСі — і все, квартира моя!

Почувши правду, Матвій на кілька секунд занімів, а потім його охопила лють. Увірвавшись до кімнати, він розігнав гостей і виставив Віку за двері, викинувши всі її речі через балкон на клумбу.

— Боже, який же я дурень! — схопившись за голову, він аж присів. — Ця змія зіпсувала все моє життя та життя моїх близьких, а я повівся!

Оговтавшись від шоку, він зібрався з думками й узяв усе у свої руки, щоб виправити помилки. Він повернув бабусю, яку Віка довела до того, що та мусила жити на дачі, та розшукав сестру, яка весь цей час переховувалася й нікому ні слова не казала.

— Любі мої, пробачте! Я все виправлю, тепер усе буде інакше. Ірмо, вибач, що я був сліпим. Я обіцяю: відсьогодні я змінюся.

— І що ти робитимеш далі? — поцікавилася сестра.

— Повертатиму її...

Сестра бачила, що він налаштований рішуче. Його чекало чимало випробувань, і вона не знала, чи вдасться йому повернути кохану, але дуже хотіла, щоб Даяна знову була з ними. Тому вона розповіла йому, де саме Даяна мешкає в столиці...