29.1

Напередодні весілля прийшов Артем. Вони не спілкувалися з того самого моменту, як посварилися.

Зібравшись духом, він подзвонив Олівії у двері. Дівчина, відчинивши, зраділа, що він усе ж прийшов, але особливих емоцій не показувала при подругах і родичах, які зібралися в неї у квартирі.

— Олівіє, я не можу без тебе, мила моя, найчудовіша й неповторна! Я впевнено заявляю, що без тебе мені не прожити ані дня, ані хвилини. Ти — моє світло в житті, мій успіх на шляху, моє кохання в серці, моя надія в душі. Я пропоную тобі свою руку й серце. Я обіцяю тебе завжди любити й піклуватися про тебе, я зроблю все, щоб ми були щасливі. Стань моєю дружиною, кохана!

Він став на коліно й витягнув із кишені коробочку із золотим перстнем.

Це побачила мама Олівії. Вона вихопила коробочку, викинула її та вигнала хлопця геть. Замкнувши двері, донька хотіла побігти за ним, але мати стояла під дверима й не пускала її.

Зчинився жорстокий скандал при всіх, хто був у квартирі. Олівія не змогла стриматися при гостях: вона піднесла долоню до рота й боляче прикусила палець, щоб не закричати від болю та образи, яка рвалася назовні. Усі побачили, якою стала її мати через гроші. Дівчині було соромно за неї, але мати стояла на своєму.

Напоївши бідну Олівію великою дозою заспокійливого, її вклали спати. Дівчині цілу ніч снилися кошмари, ніби її викрав якийсь чоловік. Вона відмовлялася залишатися в його будинку, але свекри зателефонували її батькам, і ті наказали їй залишитися — боялися того, що скажуть люди, адже за звичаєм дівчина, переступивши поріг чужого будинку, змушена вийти заміж. Так і їй довелося погодитися на шлюб. Уві сні вона ніби прожила й побачила все життя з тим незнайомцем: вона без зупинки плакала щодня, почувалася самотньою, не знала, що робити й як далі жити. Спочатку вони жили в розумінні, але потім ставлення почало змінюватися — він часто влаштовував скандали, а іноді навіть бив її. Одного разу він так сильно побив її, що вона втекла до свого будинку...

Це була жахлива ніч перед майбутньою подією.

Весілля — відповідальний захід у житті кожної дівчини. Воно приносить безліч хвилювань, переживань, радості та багатьох інших емоцій. Для Олівії це була надзвичайно напружена подія.

Ранок нареченої — це окремий ритуал, якого чекає майже кожна незаміжня дівчина. Ось тільки не вона й не з ним. У цей день створюють пам'ятні фотографії, де ти юна, свіжа, як бутон троянди, у красивій білизні, з мрійливим поглядом, легковажна й спокійна, трохи грайлива й весела.

Вона встала раніше за всіх. Потік думок, нічні сни й те, що зробила мама, не давали їй спокою. Вона колись вичитала, що за даними ООН, п'ятнадцять мільйонів людей у всьому світі живуть у шлюбі не з власної волі — жінки, яких чоловіки викрали або які вийшли заміж за наполяганням рідних.

Так, здавалося б, ніхто холодною зброєю дівчині не загрожує й у непритомному стані до РАЦСу не веде. Вона завжди може відповісти батькам: «Ні!». Але от сказати це саме «ні» надзвичайно важко. Потому що ти кажеш його людям, яких щиро любиш і які люблять тебе; яких ти звик слухатися; які (і ти це точно знаєш) бажають тобі тільки щастя. Тим більше, що вони прожили довше, а тому краще знають життя й людей навколо.

Тому знову виринає запитання: «Що робити?» Послухатися все-таки батьків чи наполягти на своєму? А раптом ти помиляєшся, а вони мають рацію? Чи навпаки — вийдеш заміж примусово й будеш жити, як наші прабабусі?

Вибір мав бути зроблений сьогодні... Олівія знала, що відповість на весіллі: мама хотіла весілля — буде їй весілля...

І тут її роздуми перервав дзвінок: дві подружки нареченої повідомили, що одна десь застрягла в якомусь селі, а інша взагалі не бере слухавку. Усі були в паніці, бо потрібно терміново знайти двох дівчат. Мама, недовго думаючи, просить Ладу й Даю.

Лада дивиться на Олівію, але сестру мати так напоїла заспокійливим, що та не виражала жодних емоцій — ні позитивних, ні негативних...

— Тітонько Надю, я не можу, — відповіла вона їй.

— Ну чому? Ти ж сестра! Ну й що, що по батькові? До речі, він сказав, що під'їде прямо на церемонію. виручи сестру або їдь додому! — поставила вона ультиматум, не збираючись довго вмовляти.

Сперечатися було ніколи, тому без особливого бажання Лада погодилася. Весілля було оформлене у вишуканому смарагдовому кольорі. Переодягнувшись, вони виїхали за місто на виїзну церемонію.

Вона відбувалася в прекрасному місці, позбавленому метушні, наповненому красою та спокоєм — серед багаторічних дерев, на березі мальовничого озера, біля ресторану, масивні колони якого навіювали відчуття захищеності. Зал, виконаний в аристократичному стилі, створював атмосферу вишуканості. Літні майданчики з терасою на воді й галявина під розлогим деревом, спокійна гладь озера, лебеді, шовкова трава, м'які тони в інтер'єрі — справжній затишок заміського маєтку. Класична європейська кухня, делікатеси, страви з печі — усе це чекало на них після церемонії.

Веселилися всі, окрім чотирьох людей, які були заплутані в цій історії...

Коли гості вийшли з машин, Олівія забігла в туалет ресторану, щоб перевести дух від хвилювання, яке вже не стримувало жодне заспокійливе. У цей момент за дверима на неї чекав рідний батько. Коли вона вийшла, то трохи забарвилася від несподіванки, адже не бачила його довгий час. Емоції накрили її — вона підбігла, обійняла його й розплакалася.

— Донечко моя, Оливочко, що таке? А втім, не кажи. Я тобі скажу як батько й як чоловік, а ти обирай сама...

Дівчина уважно слухала, дивлячись на нього.

— Так, я вчинив некрасиво щодо твоєї мами. Її характер почав мене з'їдати морально, і це не могло довго тривати — не було тієї любові, яка колись спалахнула між нами... Як і з мамою Лади, але там усе складніше... Я перед вами винен, але хочу сказати одне: заміж потрібно виходити з любові... Гроші минають, час тече швидко, і буде дуже прикро, якщо ти проживеш своє життя не з коханим лише через відчуття боргу перед батьками... Ти втратиш своє право на щастя. Бережи, доню, це право, інакше втратиш себе, так і не пізнавши, що таке жити щасливо й виховувати дітей у любові.