Розділ 28

— Ось що це таке? — насупивши брови, Лада пильно вдивлялася в білі квітки невинного вазона.

— Де? — здивовано дивилася на неї Олівія.

— Де-де... Ось переді мною: зелене, велике, з якимись дивними квітками викличного кольору!

— Ладусь, він уже давно тут стоїть. Колір як колір — білосніжний колір щастя, варто...

— І для чого він тут, знаєш?

— Я знаю! Це «Жіноче щастя». Згідно з давньогрецькою легендою, у день свого весілля богиня кохання Астарта передала земній дівчині білосніжну квітку-серце, у яку вклала переповнене нею блаженство. Свій дар богиня наділила чарівною властивістю — робити щасливою кожну жінку, яка доглядає за квіткою з чистими помислами й вірою в любов. Вважається, що ця квітка привертає в будинок жіноче щастя: самотня жінка знайде любов, незаміжня вийде заміж, а бездітна пізнає радість материнства. Ось і дарують спатифілум жінкам будь-якого віку та статусу. Кажуть, що енергетика цієї квітки може зробити диво, головне — вірити в це й створювати для спатифілума сприятливі умови.

— Ну і де?

— Де що?

— Щастя це твоє?! Любиш ти іншого, я нещасна, і ти нещасна! — Даяно, ти щаслива?! — кричить вона їй убік кімнати.

— Ти що, тихіше! Вона тільки повернулася, дай їй хоч трохи відіспатися в комфорті! І, до речі, хто з нас трьох доглядав за квіткою краще?!

— Так... — примружила Лада очі над вазоном. — Ось і отримали напівщастя.

— Я знаю, чому ти злишся, але я не можу...

— Ну чому?! Я хоча б поясню йому, розумієш?!

— Ладо, не погіршуй і без того моє становище...

— Я рознесу ваше весілля до біса!

— І ти думаєш, так ти його повернеш?!

— Та не потрібен він мені! І стосунки не потрібні! Ніхто не потрібен! Я все вигадала!

— Ой, не вмієш ти брехати... Той, хто голосніше за всіх кричить, найбільше хоче стосунків...

— Усе, Ладо. Мені ще йти на вечерю з його батьками та моїми — так би мовити, остаточний передвечірній захід...

— Почекай, і що, ти навіть не будеш чинити опір? А як же Артем?

— Ладо, тепер це не твоя турбота, вибач. Усе, дай закрию двері. — Сестра тим часом тримала двері й не давала їй вийти.

У Влада був величезний будинок його батьків.

Розкішне домоволодіння з власним причалом мало ідеальну локацію. Воно розташовувалося на закритій території з прямим виходом на канал річки. Доглянута ділянка у тридцять соток мала ландшафтний дизайн, освітлення по периметру й уздовж насаджень, невеликий сад плодових дерев і бетонний наливний причал із піском. Пішохідні зони були викладені гранітним покриттям.

Будинок — двоповерховий, із мансардним третім поверхом, із парадним ґанком із граніту та великою відкритою терасою на другому поверсі. У внутрішньому облицюванні використано мармур, травертин та масив дерева. Парадний хол веде у великий просторий зал із другим світлом і панорамними вікнами з видом на річку.

Також на території розташований будинок для охорони з пунктом відеоспостереження, гаражі для машин та літній будиночок, який легко перетворюється на відкриту альтанку шляхом розсування скляних конструкцій. Усередині — шикарний обідній зал із каміном та кухнею, а також окреме крило з мангалом.

Покоївки, садівники й навіть дворецький — у них було все. Давно було зрозуміло, що вони шукали собі наречену зі відповідним статусом...

Вони накрили розкішний стіл на шість персон. Усе було в достатку, вишукані страви так і вабили гурманів: запечена дорадо з горіхами й гранатом, вирізка яловичини на грилі із соусом порто на млинці з булгуром і грибами, свинячі язички з печерицями у вершках, картоплею та смаженим яйцем, качине філе з овочевим гарніром і соусом із чорної смородини, а також салат із копченим вугром, апельсином, руколою, мікс-салатом, теплим сиром камамбер і соусом унагі.

Усе це подавалося під вишукане вино з соковитим ароматом, витканим із концентрованих нот ожини, сливи, чорної вишні та смородини, фіалки, що поєднувалися з тонкими відтінками какао, солодкого тютюну, спецій, кедра, заліза й дуба. Особливого шарму букету додавали нюанси гвоздики, білого шоколаду, м'яти й глибші земляні акценти. Стіл був засервірований золотими приборами. Усе було настільки вишукано, що перехоплювало подих.

Поївши, Олівія вийшла подихати на вулицю з келихом вина. Через кілька хвилин за нею пішов Влад.

— Пам'ятаєш, — казала вона йому, — як ми грали в квача? Я ще пам'ятаю ту милу дівчинку, дочку однієї з нянь. Твій батько був тоді суворим... За нас усе вирішили ще до нашого народження, і коли вона тебе поцілувала в щоку, батько звільнив її матір... Щоб ти й думати не міг про інших, крім мене... — мовила Олівія.

— Так... Я не був слухняним, ти знаєш. Це ти в нас приклад. Олівіє, навіщо ти так вчинила? Підсунула мені свою сестру? Що я тобі зробив?

— Річ не в тобі. Раз я такий клубок заварила, я розповім тобі все, а ти там вирішуй, як хочеш.

— Ти чому сестрі всю правду не сказала? Ти ж знаєш: якщо я люблю, то це надовго...

— Я пам'ятаю, як ти закохався в ту жінку у вісімнадцять років, через яку тебе відправили в армію, щоб перехворів. Їй дали грошей, щоб вона не з'являлася, а коли ти до неї завітав, у неї вже були діти, і вона сказала тобі, що то був швидкоплинний потяг. Відтоді ти змінював дівчат як рукавички...

— Так, і тут я зустрів її... Красиву, владну, життєву й вогняну дівчину, яка палала зсередини, хоч зовні була стриманою. Ти розумієш?! Ладу... Чорт би її забрав, цю любов...

— Так одружися з нею!

— А звідки я знаю, що це не черговий твій план?!

— Владе, я рада, що ти дозрів до цієї розмови, і ти мене зрозумієш...

— Ні, Олівіє, не зрозумію! Я зради й брехні не прощаю, ти ж знаєш — це мої принципи.

— А хіба вони дорожчі за кохання?

— Так, якщо це кохання проміняло тебе. На відміну від тебе, я не підсуваю тобі в ліжко когось...

Олівія не витримала й плеснула йому в обличчя вином: