26.1

— Артеме, я хвилююсь... А раптом нічого не вийде в нас…

— Олівіє, але ж ти віриш своїй сестрі…

— Знаєш, не можна тільки на неї покладатися… Це мій тягар, і я маю придумати запасний план...

— Оливко моя, — Артем приобійняв її та поцілував у чоло. — Я обіцяю, що від тебе не піду й ціле життя проживу з тобою… Я не розумію, чому твої батьки так налаштовані. Так, я не найкращий варіант для них, але це поки що. Я закінчу аспірантуру — і все піде на лад. Головне, що ти поруч… Знаєш, найміцніші ті стосунки, які пройшли крізь усі випробування. А якщо раптом той твій Влад стане банкрутом, криза їх торкнеться — що тоді залишиться?!

— Ти не розумієш… Усе дуже важко, особливо коли у твої стосунки втручаються батьки… Я залишу їх майже на вулиці…

— Я думаю, це твоє життя і твій вибір.

— Так, але залишаються лічені дні до весілля. Ось бачиш: у шафі весільна сукня — білосніжна, як сніг. У мене мурахи бігають, коли дивлюся на неї та в якийсь момент уявляю, що вийду не за кохану людину… А ще рік тому я все знала: батьки розпланували все за мене, і з'явився ти… Дякую, що ти не пішов від мене, дізнавшись правду. Це ще раз доводить, що моє серце обрало правильну людину.

Раптом вони чують тихі звуки у вітальні.

— О, напевно, Даяна прокинулась. Ходімо, може, дізнаємось, чи знає вона, куди сестра поїхала, а то моє серце відчуває щось не те…

— Даянко, привіт! Куди ти вже зібралася?

Прокинувшись, Даяна почула в кімнаті Олівії чоловічий голос — то прийшов Артем. Вона вже збиралася прогулятися з Єгором і вчотирьох піти в боулінг сьогодні. Одягнувшись у джинси з завищеною талією та білий топ, вона накинула зверху світлу джинсову куртку й завила волосся.

— Та хочемо з Єгором прогулятися, — вона відповідала, не дивлячись їй в очі.

— Так, може, ми з вами? Вчотирьох веселіше! Заодно хочу познайомитися з хлопцем твоїм, — від цього Даяні немов ніяково стало. Вона ще не звикла, що вони зустрічаються, та й вона домовилася з Владом і Ладою, а Олівії це не потрібно було знати: якби вона прийшла, було б повне фіаско для всіх, а не прогулянка.

— Якщо чесно, він планує для мене сюрприз, тому давай краще іншим разом.

— Ну добре, — трішки засмутилася Олівія. — Зачекай, хочу в тебе ще запитати: часом не знаєш, Лада точно у відрядженні?

«Знову брехати», — подумала Даяна. Це їй остогидло, тому що людині, яка прихистила й добре поставилася, брехати вдвічі неприємніше. «Ой, Ладко, — думає дівчина, — що ж ти робиш зі мною…»

— Так, Олівіє, вона любить гарно виглядати, ти ж знаєш. Я з нею бачилася, вона попросила, щоб я їй речі підвезла до готелю. Там купа роботи в готельно-ресторанному комплексі. Вона все пам'ятає й передавала, щоб ти не хвилювалася — усе під контролем. Добре, Олівіє та Артеме, я піду, мене вже чекають.

Вони зустрілися біля торгового центру й, перезнайомившись, зайшли всередину. Дівчата грали вперше, тож хлопці спочатку їх навчали, а потім влаштували перегони: дівчата проти хлопців.

Шість доріжок для гри в боулінг, хороший бар, у якому можна замовити будь-які напої та страви з меню ресторану... Одягнувши спеціальне взуття, вони вирушили до доріжок. Боулінг — гра компанійська! Ритмічна музика, гарний настрій, жарти один над одним і відчуття, коли починається справжній драйв.

До них підійшов інструктор. Імена одне за одним з'являються на екрані монітора, розташованого над доріжкою, і гра майже готова розпочатися... Вони вибрали кулі.

— Виявляється, знайти відповідну для себе кулю не так уже й важко, — говорила Лада.

— Так, — продовжив інструктор. — Кулі мають на поверхні номери. Чим більший номер, тим важча куля. Для зручності вони розрізняються за кольором: червоні, сині, зелені... Здалеку здається, що збити кеглі — легше легкого. Але як тільки ви починаєте цілитися, доріжка раптом стає довшою, куля — важчою, і спрямувати її в потрібному напрямку — завдання не з легких. Потрібно вміти прицілюватися й розбігатися.

— Дивись, Ладо, — говорив Влад, — працюють ті ж три пальці: прицілився, навів і вистрілив. Хороший удар, як і хороший кадр, проскакує рідко. Заповітний страйк може вийти кілька разів за гру. Боулінг — один із найдивовижніших видів відпочинку та розваг. Не рахуючи стрільби з лука, — сказав він, підморгнувши Ладі, та вибив страйк.

— Усе вірно, Владе, — доповнив Єгор. — Гра хороша тим, що присутній момент несподіванки. Якщо зруйнована вся конструкція, то радість узагалі зашкалює!

— Ну що, дівчата, почнемо? Розминочка вже пройшла? — Єгор потер долоні й з великим задоволенням спостерігав, як кидає Даяна.

— Так, дівчата, — доповнив Влад, — щоб цікавіше гралося, переможцям — приз!

— Що за приз?

— Ну, давайте на бажання: якщо виграємо ми — ви виконаєте наші бажання, і навпаки, — усміхнувся Влад.

На початку гри дівчата відірвалися в рахунку від хлопців, але потім почали здавати позиції: вони пристосовувалися грати, і їхні пальці почали «косити».

Гра тим часом тривала... Комп'ютер відраховував рахунок, спортивний азарт наростав. Хто ж стане переможцем? Вони з нетерпінням змінювали один одного.

Але в цій грі все ж таки перемогли хлопці.

— Навіть не піддалися, — шепотілися подруги, поки хлопці кудись поділися.

— Як тобі Влад? — питала подруга, поки їх не було.

— Знаєш, я ніколи б не подумала, що він запросить у боулінг. Думала — у ресторан або на яхту... Ну, де там заможні ще проводять час?

— Ось бачиш, він не такий, як усі, — посміхнулася Лада.

— Дівчата, — перебивають їхню розмову хлопці, — ми знаємо, ви засмутилися, що не отримаєте сюрпризу, але ми не змогли б так учинити! — і кожен дістає з-за спини по букету прекрасних й ароматних квітів для своєї коханої.

— Але, — додав Єгор, — ви нам винні по бажанню, — посміхнувшись, вони приобійняли своїх дівчат.

— Але наодинці, — додав Влад, подивившись грайливим поглядом на Ладу.

Це було чудове закінчення вечора.