Розділ 26

— Привіт, Ладо! Щось я не можу зрозуміти: всі твої речі зникли! Якби ти сьогодні не подзвонила, я б у розшук подала, — зайшовши в ресторан до подруги, Даяна відразу почала тиснути на Ладу.

— Так, тихо ти, всі почують! Ходімо на вулицю сядемо, якомога далі від цікавих вух, добре? Ти щось будеш?

— Давай мохіто, тільки безалкогольне. Щось сьогодні жарко.

— Борю, підійди сюди, будь ласка! Принеси нам два безалкогольних мохіто на терасу.

Вони сіли за столик, який був якомога далі від входу в ресторан: Лада боялася, щоб Настя не підслуховувала, мало що...

— Ну, давай спочатку ти, Даянко, розповідай.

— Взагалі я була з Єгором, познайомилася з його рідними. Це було несподівано, тому що зібралося близько стої осіб: танці, пісні, було весело... Дощ ще пішов, але для хороших людей він не перешкода — всі порозувалися й танцювали по землі босими, співали українські пісні.

— Нічого собі! А з Єгором як у вас? Щось було? — примруживши очі, вона подивилася на подругу.

— Та нічого такого, ми просто поцілувалися — і все. А, ну він запропонував мені зустрічатися.

— Ну, ти ж погодилася?

— Звідки така впевненість? — усміхнулася Даяна.

— Ну, не томи!

— Так... Я не знаю, до чого це призведе. Він мені як друг... Вірніше, я до нього ставлюся так. Він добрий, веселий, сильний, але я не повністю відкрита з ним... Я постараюся, правда, не знаю, що з цього вийде.

— Та все буде добре! Головне, що тобі з ним спокійно й стабільно, — поклала подруга руку їй на плече.

— Ваше мохіто, Ладо, — Боря поклав їм два напої, пильно подивившись на Ладу.

— Ух... Що це було, подруго? Він на тебе таким поглядом подивився, наче закоханий і водночас так, ніби ти йому винна...

— Та нічого такого: я йому відмовила, а він сподівається, що йому вдасться спокусити мене. Але я ж із Владом!

— То ви що, разом? Точно?

— Та з цього приводу я тебе й покликала. Річ у тім, що я переїжджаю до нього. Речі перевезла ще зранку. Не питай, чому я це роблю: я просто хочу жити, відчувати, що люблю й кохана... Я не знаю, що буде далі, але зараз мені з ним добре... Я думаю, ти мене підтримаєш...

— Ой, Ладо, говорила мені Олівія про переживання... Я не знаю цього Влада й ваші стосунки не можу судити чи давати поради, але я бачу, що ти розцвіла по-особливому, стала більш м'яка, жіночна, — посміхається подруга.

— Ну, тут є ще один нюанс... — опустила очі Лада.

— Який? — відпивши ковток мохіто, запитала Даяна.

— Не кажи, будь ласка, Олівії, що я до нього переїхала. Скажи, що у відрядженні досі, знадобилося більше речей... Ну, типу, ти ж сестру свою знаєш: любить бути різною і на висоті... Це останній раз, коли я тебе попрошу збрехати...

Несподівано позаду Лади на столик хтось кладе красивий букет троянд. Сильні чоловічі долоні закрили її очі, і схвильований голос прошепотів:

— Вгадай, хто?

Вона цей голос дізнається з тисячі інших. Його долоні були такими гарячими й теплими, а довкола відчувався запах дорогих парфумів...

— Влад... — сміється дівчина.

Але він не поспішав прибирати долоні з обличчя, навіть коли вона назвала його ім'я. Він наблизився обличчям до неї та пошепки запитав:

— Ладо, ти готова?

— Звичайно, Владе, до тебе завжди готова.

Він прибирає руки та цілує її в губи — і це все на очах у всіх! «Видно, що точно закохався», — подумала подруга.

— Владе, знайомся, це моя найкраща подруга Даяна.

— Мені дуже приємно, — потиснув він руку Даяні.

— До речі, у мене є ідея: може, ми вчотирьох кудись сходимо? — подивилася Лада на них.

— А що, було б здорово! Даяна розповіла б секрети Лади, — жартує він. — Але, Ладо, у нас сьогодні плани, та й ти повинна розібрати речі. Давайте завтра.

— Добре, я передам Єгору й, напевно, піду. Пізніше ще спишемося. І було приємно познайомитися, — каже Даяна й іде.

Приїхавши разом додому, поки Лада розбирала речі, Влад приготував їй сюрприз біля басейну. Він підійшов до дівчини, зав'язав їй очі й провів до місця.

— Ого, Владе, дуже красиво! Романтична вечеря для мене?! — вона дивилася на нього щасливими очима: невже хтось для неї робить вчинки, щоб завоювати не тільки тіло, а й душу?

— А для кого ж? — сміється він.

Присівши, вони довго розмовляли, милувалися один одним, і тут Лада вирішила зіграти в її улюблені фанти, щоб дізнатися одне про одного більше. Діставши аркуші та ручки, вони почали писати запитання й завдання один одному. Але на одне запитання вона не відповіла, за що він кинув її в басейн у білій сукні, яка відразу стала прозорою.

Та він одразу пірнув за нею, бо вона мала дуже спокусливий вигляд.

— Ти зводиш мене з розуму, Ладо! Ти як біла троянда серед будяків та як яскраве світло в пітьмі... Невже я заслуговую на це щастя? — поправивши її волосся у воді, він нашіптував їй на вухо.

Такі моменти завжди пам'ятаєш добре: кожну секунду, кожен вдих, кожен видих.

Їхні погляди зустрілися. Його мокрі вії злиплися, очі пильно дивилися на неї. Він, більше нічого не сказавши, обережно пригладив волосся у неї на скроні, повільно провів пальцем по щоці до куточка губ... І тут прохолодна вода немов закипіла, повітря стало гарячим, і вона затремтіла.

Влад поцілував її — повільно, жадібно й міцно. Ця ніч, місяць, зірки та поцілунки з таким запалом, що весь усесвіт здався їй у палючому вогні!

Вона ніколи не зустрічала таких людей раніше, ніколи не відчувала ні до кого такого владного потягу, а зараз, коли він дивився на неї так... вже ні про який план вона не думала. Були тільки він і вона.

— Я закоханий у тебе! Я закохався в тебе з найпершої нашої зустрічі, але ти була такою холодною, що мені здавалося, ніби я зовсім тебе не цікавлю. І якщо уж ти зі мною, я тебе не відпущу, — шепоче він. — Ти чуєш? Тепер я тебе ніколи не відпущу! — і знову м'яко цілує її в губи.

Вода хлюпала об їхню шкіру, і їм уже було все одно: хоч басейн і був холодним, і вона сильно замерзла, їй було дуже гаряче від дотиків Влада.