Розділ 25

Тим часом після останнього робочого дня перед вихідним до Даяни о шостій ранку заїхав Єгор.

— Знову ти. Дивись, а то я звикну, що ти мене зустрічаєш після роботи, але доплачувати за послугу охорони не буду, — пожартувала дівчина.

Єгор усміхнувся, але цього разу не підтримав її жарт.

— Я довго думав і не знав, як тобі це сказати. Ця розмова не по телефону…

— Ну кажи, не томи. Я вже почала хвилюватися.

— Річ у тому, що я не можу тебе просити про таке, але моя бабуся погано себе почуває. З кожним днем їй усе гірше… Прогнози невтішні. Як-не-як, дев'яносто п'ять років. Я її улюблений онук, і вона дуже переживає, що в мене немає дружини.

Єгор на мить замовк, ніби йому було незручно продовжувати.

— У неї завтра ювілей… Ти б змогла підіграти мені? Стати на день моєю нареченою?

Він дивився на неї особливим поглядом, сповненим надії.

— Ти дуже гарна, ніяка інша не підійде… Та й у мене немає інших, крім тебе. Я розумію, що брехати недобре, але це брехня на благо.

— Єгор, ти, напевно, жартуєш, — здивувалася вона.

— Анітрохи. Даянка, прошу.

— Почекай. І що, там усі твої рідні будуть? А що ми їм на це скажемо?

— Твоя правда. Я занадто тисну на тебе…

Єгор схилив голову й штовхав ногою камінчик, який лежав біля мотоцикла.

Даяна кілька секунд дивилася на нього, а потім запитала:

— В якості кого? Дівчини, нареченої чи дружини я повинна бути?

— Нареченої.

— То ти згодна? — підняв брови Єгор, і на його обличчі одразу з'явилася широка усмішка.

— Гаразд. Хочу тобі віддячити за Карпати. Брехати недобре, але…

— Спасибі тобі, Дая!

Єгор підскочив із мотоцикла, на якому сидів, підхопив її на руки й закрутив від радості.

— Ну все, досить, Єгор, чуєш? Постав мене! — засміялася дівчина. — Мене трохи заколисує.

Він поставив її на ноги. Даяна, відчувши, що в голові трохи паморочиться від цього кружляння, поклала руку йому на плече.

— А коли їдемо? — поцікавилася дівчина.

— Сьогодні о третій годині.

— О-о-о, то я не висплюся. Ясно, треба ж невістці себе у всій красі показати, а то всі сусіди позбігаються подивитися, кого ж спокусив Єгорчик, — пожартувала дівчина.

Приїхавши додому, Даяна виявила, що Лади немає. Вона була з Владом у заміському будинку. Олівія ж чекала на Даяну.

— Нарешті! Привіт, я тебе дочекалася, — сказала вона, задумливо дивлячись на неї.

— Щось трапилося?

— Це я в тебе хочу запитати. Лада викладає фото з квітами та подарунками, ще й зі стрільби з лука — щаслива… Ти не знаєш випадково, до кого вона поїхала?

— Олівія… — Даяна згадала слова Лади й вирішила трохи потягнути час, перш ніж розповісти про план. — Так, вона з Владом. Це її план.

— А часом не закохалася наша зірочка?! А?

— А що ти так хвилюєшся? Ревнуєш? — подивилася на неї Даяна.

— Ну причому тут ревнощі? — Олівія почала гризти нігті — шкідлива звичка, яка з'являлася в неї щоразу, коли вона нервувала. — Річ у тому, що вона закохається, а потім він розіб'є їй серце. Ти уявляєш, що буде? Треба їй терміново буде заміну його шукати… Ну нічого, вона ж кине його точно? — запитально подивилася вона на Даяну.

Дівчині терміново треба було заспокоїти сестру.

— Слухай, та все добре. Вона така завжди. Все йде за планом. Вона сама мені про це писала й сказала: «Нехай Олівія не думає, це міраж».

— Ой, не знаю… Ну гаразд. Спасибі тобі, заспокоїла мене.

У призначений час біля під'їзду вже сигналив Єгор.

Даяна вийшла з валізою, відкрила двері автомобіля й присіла поруч із ним.

— Слухай, а я щось забула. На скільки днів це святкування?

— На два дні, Даянка. Нам постелять окремо, не переживай. Вони всі старого гарту, — засміявся Єгор.

— А чому ти смієшся?! Ти думаєш, раз я наречена, то ляжу в ліжко? Бач ти який! — жартувала Даяна, намагаючись не показувати свого збентеження.

Приїхавши ввечері в село, вони побачили, що бабуся вже чекала їх на лавці біля воріт. Спираючись на тростину, вона підійшла до воріт.

Це була добра, мила жінка, від якої віяло затишком і теплом. Даяна відразу згадала своїх рідних і рідний будинок. Бабуся зустріла їх із любов'ю, а з двору тим часом віяло найсмачнішими запахами домашньої їжі.

Також із будинку вийшли його батьки, брат із дружиною та дітьми. Даяні було трохи незатишно, але всі радісно її прийняли й так засипали запитаннями, що навіть забули про Єгора.

Їх запросили за стіл поїсти. Невдовзі підійшли сусіди та подружки бабусі — подивитися на красиву майбутню невістку.

Після застілля Даяна та Єгор допомогли перенести посуд у літню кухню й зібралися його помити. Проходячи повз город, Даяна побачила величезний шалаш, наче його готували до справжнього весілля.

— Чуєш, Єгор, ти ж не говорив, що буде курінь на все село, осіб на сто! Нічого собі день народження! Я думала, мама і тато…

— Даянка, але ти ж не питала, скільки в мене родичів, — сказав він їй, поки вони перемивали посуд.

Даяна взяла ганчірку й кинула йому на майку. Єгор у відповідь бризнув водою їй просто в обличчя.

— Ах ти!

Вони почали дуркувати, аж поки не перекинули миску й не облилися мильною водою.

— Що там відбувається? — прокричала мама Єгора.

— Все нормально, мамусю! Це миші! — відповів він із літньої кухні.

Вони почали заходитися сміхом.

Єгор своєю мокрою рукою заправив за вухо локон її волосся й нахилився, щоб поцілувати, але в цей момент його окликнув п'ятирічний племінник.

— Єгоре!

— Вмієш ти, Тимоша, перервати, — повернувся він до нього, взяв на руки, закрутив і залоскотав.

Хлопчик засміявся.

— Слухай, а пішли погуляємо? Я тобі покажу, де я був у дитинстві, по околицях, так би мовити. Хоч і темно, але все ж.

— Мокрою? — засміялася Даяна.

— Ну ти підеш переодягнешся, я теж.