24.2

Після ночі вона попросила, щоб Даяна під'їхала на таксі до ресторану, де він її залишив тимчасово.

Подруги сиділи в одній із альтанок ресторану та пили каву, ділячись одна з одною розповідями та тим, що на душі.

— Доброго дня, де я можу знайти Ладу?

— Це я, — посміхнувшись, вона побачила червону коробочку та величезний букет білих троянд.

— Тоді тримайте, — передав їй кур'єр букет та коробку й, підписавшись у теці, пішов.

— Ого, подруго! А ну розповідай, що у тебе відбувається?

— Я не знаю, — збентежилася Лада та розгорнула листівку:

"Тобою надихаються серця поетів, Творців бажаний ти мотив. Тебе сьогодні я чекаю, ангеле мій, Щоб надихнула та, що стрімко увірвалась у мій світ". P.S. «Ладочко, сьогодні ввечері о 20:00 хочу побачити тебе в цьому вбранні в 33-му номері готелю».

— Ого! Щоправда, з римою треба попрацювати, але видно, що він вигадував сам. Напевно, у нього там заготовки є, — здивувалася Даяна.

— Та перестань, — плеснула вона її по плечу. — Це так щиро.

— Ти що, закохалася? Ти розумієш, Олівія не схвалить! Якщо план піде нанівець, то ти будеш його коханкою, а вона — твоя сестра. Це буде повне фіаско, — взялася Даяна за голову.

— Даяно, я прошу тебе, не кажи Олівії, що я закохалася і взагалі щось відчуваю. Нехай думає, що це план, якось виплутаюся з цього. Дай мені час... Після вчорашньої ночі й його обіймів... Ось зараз я тобі про це кажу й згадую — аж мурашки по шкірі. Він мені сьогодні й написав, і ось квіти, — понюхавши, вона обняла їх.

Подивившись, що в коробочці, вона відняла мову. Подруга зазирнула туди також:

— Ого, Ладо, дуже відверте вбрання.

— Так, і він не втік, він, навпаки, хоче дізнаватися про мене. Я відчуваю між нами більше, ніж гра. Він не такий, як ми думали. Просто не було тієї, яка торкнеться його серця, розумієш?

— Ти хочеш сказати, що тебе вже не хвилюють гроші?

— Даяно, зрозумій: коли я вперше побачила Влада в гіпермаркеті, може, так і думала, але не до вчорашнього вечора. Між нами пройшов величезний електричний струм, як у тебе з Матвієм тоді... Вибач, що згадую...

— Та ладно, забули й живемо далі... — промовивши, припустила трохи очі Даяна.

— Ти краще скажи, як у тебе з Єгором. А то я бачу, він до тебе якось нерівно дихає. Хто б міг подумати, що людина, яка нагримає, потім ще й у Карпати звозить. До речі, він гроші взяв за поїздку?

— Ні, відмовився. Сказав — подарунок. І якщо я ще раз покладу в кишеню гроші, жартома відповів, що подасть заяву в поліцію за те, що переслідую його, — усміхнулася Даяна.

— Ось бачиш, тобі з ним добре...

— Ну, як сказати... Немає такого, що було з Матвієм. Добре, зручно так, але, може, треба, щоб щось трапилося, аби я зрозуміла, що він мій? Він дуже хороший і турботливий: встає раніше, щоб зустрітися зі мною і провести додому, а потім на роботу... Ми багато розмовляємо як друзі, жартуємо. У нас стільки спільного, що, здається, нам ніколи не наговоритися... Ти думаєш, це воно?

— Ой, подруго, я сама тобі не порадник...

— Гаразд, Ладусь, дивись, зовсім голову не втрать. Мені ще сьогодні на роботу — вже дуже скучила за ці пару днів без моєї запальнички, — обіймає вона подругу.

Розпрощавшись, Лада провела ще пару співбесід і пішла у свій номер у готелі, щоб приготуватися.

Номер у неї був затишний, з великою ванною кімнатою і джакузі. Вона набрала туди води (на умивальнику стояли різні олії), додала декілька крапель лавандової та трохи піни, скинула з себе одяг та повільно лягла, відкинувши голову на спинку джакузі. Тіло ніби розчинилося у воді, вона повністю відключилася від непотрібних думок, насолоджуючись моментом і передчуттям вечора.

Огорнувши навколо мокрого тіла рушник, вона вийшла з ванної та почала одягатися в наряд, який подарував Влад. Він був дуже відкритим, тому зверху вона одягла червоний шовковий халат, який їй привезла подруга, і у вказаний час пішла в номер, котрий знаходився на тому ж поверсі через два номери.

Коли вона вийшла, коридор був порожнім. Вона взула шпильки й вийшла тільки в червоному халатику. Постукала у двері — вони трохи прочинилися. Увійшовши, вона побачила на підлозі пелюстки троянд і свічки, які були викладені як доріжка, що привела її до ліжка та столика з вином й фруктами.

Несподівано заграла музика, і двері зачинилися. Обернувшись, Лада побачила Влада, який стояв за її спиною. Він ніжно погладив її плечі, шию і взяв у долоні чарівне личко.

— Тобі подобається? — запитав Влад.

— Дуже, — тихо прошепотіла вона йому.