24.1

Вона б не змогла підвести сестру — не в цьому житті. Тому вона налаштована дуже серйозно: боротися до кінця!

Олівія була її єдиною сестрою, яка була їй так потрібна. Коли не вистачало грошей, вона пересилала; коли втікала від тітки до неї — вона її прихистила в себе. Завжди, звісно, повчала життя, але була рідною, хоч і по батькові. Вона могла на пальцях однієї руки перерахувати своїх найближчих. І тому дорожила ними та була небайдужою до їхньої долі.

— Владиславе Борисовичу, ви де? — зайшовши до ресторану, вона зазирнула в кабінет, та його не побачила.

До неї підійшов Боря з дуже стурбованим обличчям.

— Що трапилося? Ти якийсь не такий, як завжди...

— Ну, якщо чесно, я хочу запросити вас... — «Навіщо так офіційно? Завжди на "ти", а тут на "ви"», — здивувалася вона.

— Так треба, — подивившись в очі, він продовжив: — Ви мені давно подобаєтесь, і я б хотів вас... — він не встиг договорити, тому що вона неуважно його слухала й хотіла набрати керівника.

Але в цей момент їх перериває гучний сміх на весь ресторан. Це була Настя... Вона виходить першою зі складу, задоволена, летить як хмільний метелик. «Дивне порівняння, але для неї підходило», — подумала дівчина. І тут одразу за нею йде бос. Вона вже не чула, що говорив Боря: Лада була шокована такими його діями, примітивши незастебнуту блискавку на штанях. Він стрімко впав у її очах. Якщо раніше вона й могла сумніватися в якихось чутках, то зараз була просто впевнена, що його треба провчити.

Підійшовши до неї, він був розгублений, оскільки не очікував, що вона так швидко приїде. Лада не подала вигляду, що це її зачепило. Поправивши волосся, вона не втрималась і промовила:

— Владиславе Борисовичу, я, звісно, все розумію, але, на мою думку, не тільки я маю бути не по-домашньому одягнена, — та опустила очі на його блискавку.

Він трохи зніяковів та відійшов.

Тим часом до неї підійшла Настя, приємно здивована, що вона в такий момент їх побачила:

— Доброго дня! А чому це ви у свій вихідний тут у нас? У вас що, особистого життя немає? — з насмішкою подивившись на неї, вона пальцем провела по кутку губ, щоб та примітила: від його поцілунків поплила її помада...

«От стерво», — подумала дівчина й, не довго думаючи, відповіла їй услід:

— Я б на вашому місці на вашому особистому, Анастасіє, так не акцентувала. Краще б приділили увагу своєму зовнішньому вигляду та помаді на ваших зубах.

«Плюс один на рахунок Лади, — подумала дівчина. — Не на ту язик точиш».

Повернувшись, Влад був більш зібраний і серйозний.

— Ну добре, досить жартів, Ладо, — насупивши брови, він дивився не на неї, а чомусь у підлогу.

— Олександрівно, — виправляє вона його впевнено та гордо піднявши голову. — Лада Олександрівна я, Владиславе Борисовичу, — вона подивилась на нього викличним поглядом, припіднявши куточок губ.

— Ладо Олександрівно, не перебивайте свого керівника. З вашого дозволу продовжу, — тепер він дивився їй в очі. — Я відчиняю новий ресторан на околиці міста. Ви себе показали гарним працівником, і мені потрібна людина, яка все там проконтролює, аж до підбору персоналу. У вас освіта дозволяє розбиратися в людях, тому мій вибір припав на вас. І ще одне: я хочу вас підвищити, та надалі ви там можете залишитися директором. Тому не будемо гаяти час і одразу їдемо туди.

Вона була шокована тим, що він відправляє її в інший ресторан як непотрібну іграшку, яка відмовила. Стримуючи злість, вона не показала вигляду, що обурена. «Сховати трохи далі, — думала вона, — а сам веселитися буде з Настею? Ні, у тебе не вийде...» Відповіла тільки:

— Я вдячна вам за вашу віру в мене. Звісно, їдьмо.

Це був гостинно-ресторанний комплекс біля лісу — вишуканий та казковий, не схожий на типові ресторани в місті. «Це, напевно, для гучних весіль», — думала вона.

Це місце, у яке завжди хочеться повернутися! Альтанки на річці, територія, продумана до дрібниць, і справді як казка.

— Ну що скажеш? — запитав Влад. По приїзду в ресторан їх було тільки двоє.

— Якщо чесно, ви спочатку сказали, що це тільки ресторан, — здивувалась дівчина.

— Ну, знаєш, суті це не змінює: він має відчинитись. Уже всі роботи майже зроблені, залишилися дрібниці. Поки готель не працює, звісно ж, персоналу немає, і потрібно владнати проблему з водою. Тому тут поруч є готель, і я забронював тобі номер на тиждень. Вибач, що не попередив, це буде твоє відрядження. Завтра приїдуть працівники — проведеш співбесіду та інструктаж.

— Ти не хвилюйся, заплачу потрійним окладом. Скажеш мені свою адресу — я тобі речі довезу. Тому ти тут поки освоюйся, тримай ключі від ресторану, я через три години ще заїду.

— Владе?! Ей... — та вона не встигла мовити, як він сів у машину. Вона була в шоці від його дій: не порадився, ось так кидає і тікає...

«Ну негідник! Вирішив у ліс завести — помста, виходить». Та побачила, що він ще не від'їхав і заходить чомусь назад.

— У мене зламалася машина. Я тут подумав: а не зробиш ти мені кави, поки приїдуть лагодити авто? — і виклично подивився на неї, піднявши брови.

Та Лада не витримує і вирішує все йому висловити:

— Знаєте, хто ви?! Ні, хто ти, Владе! Ти негідник! — налітає вона на нього з порога, плеснувши по плечу. — Засранець та бабій! Ти що, думаєш, це нормально — ось так дівчину кидати ввечері? Що, дівчина раз відмовила — і ви повинні так чинити? Негайно відвезіть мене додому, знати вас не хочу!

Вона хотіла продовжити, та він схопив її за шию своєю рукою і поцілував, обірвавши всі її слова. І з його вуст вилетіло тільки:

— Ну нарешті...

— У сенсі? — відштовхнувши його, відповіла вона, зніяковівши від такого кроку.

Цю маленьку, емоційно наповнену розмову вона, судячи з усього, збиралася завершити на високій ноті, прослизнувши повз нього і двері. І не треба було цьому заважати. Логіка підказувала Владу відійти вбік і відпустити її... Але до дідька логіку!