Розділ 24

Олівія знервовано бігала до ванної кімнати всю ніч, грюкаючи дверима й не даючи дівчатам нормально виспатися. Здавалося, вона взагалі не збиралася заспокоюватися. А вранці прокинулася раніше за всіх і вже з самого ранку гриміла посудом на кухні.

Невиспані дівчата прокинулися від цього гуркоту саме у свій вихідний. Перезирнувшись, вони зрештою вийшли на кухню.

Олівія сиділа біля вікна й нервово пила воду. Даяна першою помітила, як сильно тремтіла склянка в її руці.

— Що трапилося? — здивовано запитали дівчата.

Олівія підняла на них розгублений погляд.

— Уже на початку червня в мене весілля, а ніхто нічого не скасовує… Я не знаю, що робити. Лада, він уже не закохається в тебе, розумієш?! Це кінець…

Важко зітхнувши, вона поставила склянку на стіл, нахилила голову й обхопила її руками.

— Олівіє, усе під контролем, — заспокоїла її Лада.

Проте вона не хотіла розповідати сестрі всього.

Після того як Лада відштовхнула Влада, вони розмовляли виключно по роботі. І навіть це останнім часом відбувалося через силу. Влад почав уникати її, а всі свої доручення передавав через Настю. Це страшенно дратувало Ладу. Здавалося, він навмисно знущався з неї.

Останніми днями він узагалі знахабнів. Варто було йому побачити Ладу в залі, як він демонстративно обіймав Настю за талію, садив її до себе в машину, відчиняв перед нею дверцята й дивився на Ладу таким викличним поглядом, ніби без слів говорив:

«Бачиш, від кого ти відмовилася?»

Негідник…

Лада намагалася переконати себе, що добре, що тієї ночі вона не потрапила в його павутиння. Інакше, можливо, стала б для нього лише черговою дівчиною.

Але від цих думок Олівії легше не стало б.

— Дівчата, вибачте, я ненадовго відійду. Мені Єгор написав, щоб я спустилася й віддала йому куртку.

Олівія засмучено подивилася на неї.

— Знову ви розбіглися… У всіх життя, а в мене…

— Зачекай, я ще тут. Чого ти? — Лада хотіла заспокоїти сестру, але в цей момент задзвонив її телефон.

Вона поглянула на екран.

Влад.

— Ладо, ти мені сьогодні потрібна. Приїжджай терміново, розповім усе при зустрічі в ресторані. У нас буде насичений день, тому, будь ласка, одягнися не по-домашньому.

Він навіть не дочекався її відповіді й поклав слухавку.

Лада кілька секунд мовчки дивилася на телефон.

— Він що, знущається? Думає, я побіжу до нього у свій вихідний? — обурилася вона. — Та ще й «не по-домашньому»… Наче він бачив, яка я в домашньому!

Вона нервово штовхнула ногою порожній стілець.

— Нікуди я не поїду.

— Сестро, ти що? — одразу пожвавилася Олівія. — Може, це побачення. Ти краще поїдь. Може, це шанс.

Лада скептично подивилася на неї.

— Яке ще побачення? Він мій начальник.

— Ладуся, ти мій останній шанс, — Олівія взяла її за руки й благально подивилася в очі. — Відбий його в мене. Може, його кохання переможе його жадібність…

— Олівіє…

— Ним керують гроші. Він нічого не втрачає, розумієш? А я втрачу набагато більше.

Вона стиснула руки сестри.

— Ти сама дала мені повірити в те, що все можна змінити. Інакше я постану перед вибором, якого зовсім не хочу робити.

Лада замовкла. Вона дивилася на сестру й розуміла, наскільки сильно та переживає.

— Добре, — нарешті погодилася вона. — Зараз піду одягатися, як бос просить.

Лада вже прямувала до кімнати, але раптом зупинилася й визирнула з-за дверей.

— Сестро, ти не проти, якщо я візьму твою червону трикотажну сукню з відкритими плечима та чокер?

Олівія вперше за весь ранок усміхнулася.

— Ладуся, усе у твоєму розпорядженні.

— Тоді чекай.

Лада зачинила двері й підійшла до дзеркала. Вона нафарбувала губи червоною помадою, зробила легкий макіяж, уклала волосся й одягнула червону трикотажну сукню з відкритими плечима. Образ вийшов сміливим, але водночас жіночним і елегантним. Чокер завершував його, додаючи нотку зухвалості.

Вона уважно подивилася на себе в дзеркало, повернулася боком, поправила волосся й задоволено усміхнулася.

— Ну що, Владе… — тихо промовила вона до свого відображення. — У хід іде важка артилерія. Тобі не втриматися!

Вона взяла сумочку, ще раз оцінила свій образ у дзеркалі й вийшла з кімнати.