22.1

Даяна прокинулася рано-вранці. За вікном низовини й гірські схили потонули в густих білосніжних хмарах, а крізь них подекуди пробивалося м'яке ранкове світло. Вона ще кілька секунд лежала, дивлячись у стелю, і раптом відчула дивне, майже забуте відчуття — свободу.

Наче тут, серед гір, її ніхто не знав і нічого від неї не вимагав. Не було минулого, роботи, переживань і тих думок, які останнім часом не давали спокою.

— Дівчата, ви прокинулися? — почувся тихий голос за дверима.

Хлопці обережно постукали, а потім хтось легенько зазирнув у щілину.

— А що це ви там підглядаєте? — Люба різко відчинила двері й застала хлопців у досить кумедній позі.

Єгор та Вова від несподіванки відступили на крок.

— Сьогодні планується насичений день, а ми вас уже зачекалися, — пояснив Єгор. — Збирайтеся та спускайтеся до ресторану. Поснідаємо разом, а потім вирушимо на одну з місцевих екскурсій.

— Я вже все організувала, — із задоволенням повідомила Віра. — Забронювала нам гіда, який буде ще й водієм. А то, Єгоре, ти захочеш покуштувати місцевого вина, а потім тільки слину ковтатимеш, дивлячись на нього.

— Дуже смішно, — фиркнув Єгор.

— А я серйозно! — засміялася Віра.

— Дівчата, не забудьте взяти купальники, — нагадав Вова, підморгнувши своїй дівчині.

Незабаром усі зібралися та спустилися до ресторану. Після сніданку на них уже чекав гід на ім'я Петро. Вони сіли в машину й вирушили назустріч новим враженням.

Першою зупинкою став водоспад Гук, який також називають Женецьким. Машиною вони дісталися майже до самого водоспаду, хоча останню частину дороги довелося подолати по кам'янистій ґрунтовці.

Що ближче вони під'їжджали, то виразніше чули гул води.

Коли нарешті вийшли з машини, перед ними відкрилася неймовірна картина. Потік води з гуркотом падав униз, розбиваючись об каміння й розлітаючись дрібними краплями. Навколо шуміли дерева, а свіже гірське повітря здавалося зовсім іншим, ніж у Києві.

Вони довго гуляли околицями, зупиняючись біля оглядових майданчиків.

— Яка краса... — Даяна не могла відірвати погляду від водоспаду. — Особливо це поєднання дерев і води. Наче якась казка.

— Так, він справді вражає, — Єгор підійшов ближче.

Даяна відчула його присутність поруч, але не відвела погляду від води.

Віра тим часом дістала з сумки кілька різнокольорових стрічок.

— Я взяла для кожного. Кажуть, тут можна зав'язати стрічку на мосту й загадати бажання.

— Ого, — засміявся Єгор. — Я бачу, ви з Вовою разом Вікіпедію читали й чітко знаєте, що треба робити після приїзду.

— Ну, не хочеш — не зав'язуй, — невдоволено відказала Віра.

— Та я жартую. Давай сюди стрічку.

Він узяв її, а потім поглянув на Даяну.

— А де твоя?

— У мене немає.

Віра простягнула їй одну з червоних стрічок.

— Тепер є.

Даяна усміхнулася й прив'язала її до поручня. Єгор зав'язав свою стрічку поруч.

— Тепер точно збудеться, — сказав він тихо.

Вона подивилася на нього, але нічого не відповіла.

Недалеко від водоспаду розташовувався сувенірний ринок. Там продавали безліч речей, виготовлених місцевими майстрами: гуцульську кераміку, вишиті сорочки, рушники, ґердани, вироби з овечої вовни та шкур, дерев'яні сувеніри, карпатські чаї, сири, мед і сушені гриби.

Даяна із цікавістю розглядала все навколо, зупиняючись біля кожної ятки.

Після прогулянки вони вирушили до Берегового, де на них чекала дегустація вина в старовинному підвалі.

Місце справді було незвичайним. Дегустаційний зал знаходився просто в горі, а його кам'яні стіни зберігали сліди минулих століть. Петро розповідав історії про цей край, старовинні виноробні традиції та сорти винограду, з яких виготовляли місцеві вина.

Перед гостями поставили кілька келихів із різними сортами вина, а до них подали сир, горіхи та мінеральну воду.

— Ой, щось так тепло на душі стало, — задоволено сказала Люба після дегустації.

— Тобі просто тепло від вина, — підколов її Вова.

— Не заздрь.

Усі засміялися.

Після цього вони вирушили до етнопарку «Гуцул Ленд».

Це місце Даяні сподобалося чи не найбільше. Вона одразу купила корм для тварин і почала пригощати їх. Козулі, кізки, вівці та інші мешканці етнопарку зовсім її не боялися.

Даяна погладила одну з козуль і засміялася, коли та потягнулася до її долоні.

— Ти їх так любиш, — помітив Єгор.

— З дитинства. Тварини ніколи не прикидаються. Якщо їм добре з тобою — вони це показують.

Єгор кілька секунд дивився на неї.

— А люди?

Даяна замислилася.

— Люди складніші.

Вони ще довго гуляли територією етнопарку, розглядали старовинні хатини, підвісні містки, заглядали до хатини мольфара та слухали місцеві легенди.

— Чуєте, тут ще музика грає, — раптом сказала Віра. — Давайте зайдемо в один із будиночків. Там, здається, безкоштовно наливають трав'яний чай. Я одним оком бачила.

— Ти в нас нічого не пропустиш, — засміявся Вова.

До вечора всі вже трохи втомилися, але ніхто не хотів повертатися до готелю. Тому останньою розвагою стали гарячі чани.

Даяна трохи соромилася. Весна була не найочевиднішим часом для купальника, та й перебувати поруч із малознайомими людьми в такому вбранні вона не звикла.

Зрештою дівчина переборола себе й вийшла в червоному купальнику.

Єгор на кілька секунд завмер.

Вона й не здогадувалася, наскільки сильно він звик бачити її в джинсах, футболках і закритому одязі. Тепер же перед ним була зовсім інша Даяна.

Вова непомітно штовхнув його ліктем.

— Закрий рот, брате.

Єгор відкашлявся й відвів погляд.

Даяна помітила це й злегка почервоніла.

Незабаром усі залізли у великий чавунний чан із теплою водою. Поруч була купіль із холодною водою, куди найсміливіші могли зануритися після гарячої води.