20.2

Тим часом Лада їхала з Владом у машині після неприємного інциденту зі вже звільненим директором. Дивлячись у вікно, вона ніяк не могла позбутися думки про те, як вчасно Влад опинився поруч.

Не кожен чоловік заступився б за дівчину в такій ситуації. Ще трохи — і невідомо, чим би все закінчилося.

Ні, не хочу про це думати...

Вона відвела погляд від вікна, намагаючись переключитися на щось інше, але в душі вже сколихнулося давно забуте почуття. Те саме, яке вона так старанно ховала навіть від самої себе.

Так, Ладо, не можна.

Вона нагадала собі про справжню мету. Влад — по-перше, відомий бабій, а по-друге, саме його вона повинна закохати в себе. Щоправда, тепер ця місія чомусь уже не здавалася такою простою.

Так, Ладо, не ведись. Просто молодий дивакуватий бос, у якого при вигляді красивої дівчини клямка зривається.

Лада кинула на нього короткий погляд.

Спочатку нехай закохається.

Але десь глибоко всередині вже народилося неприємне запитання:

А що буде, якщо першою закохаюся я?

Вона одразу ж відігнала цю думку, ніби сама боялася почути на неї відповідь.

Поправляючи сорочку, Лада випадково помітила, що Влад дивиться на неї через дзеркало заднього виду. Їхні погляди на мить зустрілися, але він одразу перевів очі на дорогу.

— Ти як? — нарешті запитав він. — Я знаю, перший день для тебе виявився насиченим. Я тебе завантажив, але це була перевірка. І я вірю, що якби не цей покидьок... — Влад нервово вдарив долонею по керму. — Ти б справилася. Я просто ненавиджу, коли ображають дівчат. Ще з самого дитинства.

За кілька хвилин він припаркував машину біля кінної ферми.

— Це моє улюблене місце, — сказав Влад, виходячи з автомобіля. — А ось, до речі, моя улюблениця.

Він показав на чорну кобилу, яка паслася неподалік.

— Розалія. Я назвав її саме так.

Лада з цікавістю озирнулася навколо.

— З дитинства в мене були проблеми зі здоров'ям, — продовжив Влад. — Мені дуже допомагала іпотерапія. Та тут не тільки коні. Ходімо, покажу.

Вони пройшли трохи далі, і Лада одразу побачила поні, лам та кількох цуценят. Щойно вона присіла біля одного плямистого песика, як на неї налетіли й інші. Вони облизували їй руки, стрибали на коліна й вимагали уваги.

Лада засміялася. Від цього простого моменту на душі стало напрочуд легко. Вона гладила цуценят і зовсім забула про події останніх годин.

— Бачу, я зміг тобі підняти настрій, — усміхнувся Влад. — Вірніше, ці славні цуцики. Я радий. Тому що не хочу, щоб ти звільнялася.

Він подивився на неї серйозно, і Лада на мить затримала на ньому погляд.

— Ти, може, хочеш покататися? — запропонував він. — Я розпоряджуся, щоб тобі дали одяг.

Вона навіть не встигла відповісти, як Влад узяв її за руку й повів до власниці ферми.

Дуже дивно...

Лада краєм ока поглядала на нього.

Невже цей бабій таким способом хоче швидше затягнути мене в постіль? Чи він справді такий добрий?

Вона одразу ж сама себе зупинила.

Так, Ладо, не ведись. Просто молодий дивакуватий бос, у якого при вигляді красивої дівчини клямка зривається.

Їй так було навіть спокійніше думати.

Незабаром для Лади підібрали спорядження та запропонували коня. Причому їй дістався один із найбільш норовливих.

Влад, напевно, думає, що я не зможу його осідлати? Не на ту натрапив.

Лада дуже любила тварин. До них у неї завжди було якесь особливе ставлення — можливо, навіть більше тепла, ніж до людей.

Коли їй підвели білого коня з чорними плямами, вона обережно простягнула руку.

— Це Смарагд, — пояснила власниця.

Лада погладила його по шиї й дала трохи цукру. На її подив, кінь спокійно дозволив себе погладити.

— Видно, ви йому сподобалися, — усміхнулася жінка. — Таке з ним рідко трапляється.

Допомігши Ладі осідлати Смарагда, спочатку вони просто ходили колами. Влад пояснював їй основи керування, показував, як правильно тримати поводи й подавати коневі команди.

А потім запропонував проїхатися швидше.

За кілька хвилин вони вже мчали полем наввипередки.

Для Лади це стало справжнім відкриттям. Вона більше ні про кого не думала. Не було ні Влада, ні роботи, ні її планів, ні проблем. Був тільки вітер, шалений рух і Смарагд, з яким вона ніби стала одним цілим.

Вона сміялася, відчуваючи неймовірну свободу, і так захопилася, що навіть не помітила, як значно випередила Влада.

Кінь раптом зупинився біля поваленого дерева.

Лада озирнулася.

Вона вже не бачила Влада.

— Влад?

Відповіді не було.

Дівчина злізла з коня й почала кликати його. Спочатку вона почувалася впевнено, але з кожною хвилиною ставало дедалі тривожніше.

Невдовзі між деревами почувся знайомий голос.

— Ось ти де!

Влад швидко підійшов до неї. На його обличчі було помітне хвилювання.

— Я вже майже всюди тебе обійшов. Ти, напевно, злякалася?

Лада одразу сховала свою розгубленість за посмішкою.

— Зовсім ні. Просто вирішила трохи перепочити й злізла з коня.

Вона зробила паузу.

— А назад залізти вже не змогла.

Влад усміхнувся й нічого не сказав. Просто зліз зі свого коня, підійшов до неї та притримав за стегна, допомагаючи знову сісти на Смарагда.

Дотик був коротким, але Лада відчула, як по шкірі пробігли мурашки. Їй хотілося, щоб він торкався її довше. Хотілося, щоб він дивився на неї не як на звичайну працівницю.

Але Влад був напрочуд стриманим.

Чому?

Це навіть трохи дратувало її.

Після прогулянки Лада переодягнулася у свій одяг, у якому приїхала. Влад тим часом уже чекав біля автомобіля.

Але додому вони вирушили не одразу.

— Після такої прогулянки я страшенно голодний, — заявив він. — Тому спочатку поїмо.