20.1

Вийшовши на вулицю, Даяна була в джинсах і короткій курточці. Волосся вона зібрала у високий хвіст — після мотоциклетного шолома все одно виглядало так, наче вона всю ніч спала під феном.

Єгор чекав біля мотоцикла. Він був у джинсах, білій футболці та чорній шкіряній куртці й, здається, перебував у чудовому настрої.

— Ну що, давай проведу інструктаж. Ти взагалі колись каталася на мотоциклі? — з цікавістю подивився він на неї.

— Ні, якщо чесно. Але чула з розповідей Лади, як це, — усміхнулася вона.

— Чути й відчувати — це дві різні речі. Уяви: швидкість, звук двигуна, вітер і ти керуєш цією машиною. Кайф, — замріяно говорив він, наче описував улюблену жінку.

Він узяв шолом і простягнув їй.

— Ну що, приступимо. Одягай. І тримайся за мене міцно. Можеш обійняти за талію, я не кусаюся.

— Дуже смішно, — пробурмотіла вона, але посміхнулася.

Вмостившись на сидінні, Єгор завів двигун. Мотоцикл загарчав і майже одразу рвонув уперед.

Даяна мимоволі міцніше обхопила його руками.

За його широкою, мужньою спиною вона раптом відчула себе маленькою дівчинкою. Хотілося просто притулитися й не думати ні про що.

Але вона одразу ж зупинила себе.

Він просто знайомий. Просто хороший друг. Нічого більше.

— А що ти там говориш? — прокричав Єгор через шум двигуна.

— Нічого! Все добре!

— Навіть не чую!

— Кажу, що класно!

Вони їхали темними дворами, вузькими провулками між старими будинками. Вогні столиці поступово залишалися позаду, а рев двигуна ніс їх усе далі.

Даяна спочатку дивувалася, куди вони їдуть.

Він же казав, що покатає мене вечірнім Києвом… А тут уже якесь поле.

Вона трохи насторожилася, але холодне нічне повітря швидко змішалося з відчуттям свободи.

Вони їхали назустріч місяцю, ковтаючи прохолодне повітря. Це було зовсім не схоже на звичайну прогулянку містом.

Адреналін, швидкість і відчуття, що навколо немає нікого.

— Напевно, неможливо отримати більший кайф від швидкості, ніж на мотоциклі! — прокричав Єгор.

Через деякий час він звернув із дороги й зупинився посеред широкого поля.

Двигун стих.

Запала тиша.

Даяна зняла шолом і подивилася навколо.

— Ну що, злякалася?

— Якщо чесно — трохи. Ти ж казав, що покатаємося Києвом.

Єгор усміхнувся.

— Якщо чесно, я передумав.

— Що?

— Хочу тебе навчити їздити на мотоциклі.

— Ти серйозно? Я ж взагалі не вмію!

— Тому й навчу.

— Але я боюся.

— Не бійся. Їхатимемо повільно й тільки прямо. Тут майже ніхто не їздить уночі. Я часто сюди приїжджаю.

Даяна примружилася.

— Ага… І всіх дівчат сюди привозиш навчати?

Вона підняла темні брови, уважно дивлячись на нього.

Єгор усміхнувся.

— Ні. Вчити буду тільки тебе.

— Оце ти швидко відповідаєш.

— А ти багато питаєш.

Він підійшов до мотоцикла.

— Давай. Сідай спереду.

— Я?!

— Ти.

— Єгор…

— Я буду поруч. Нічого не станеться.

Він пояснив їй, де газ, де гальмо і як правильно тримати кермо.

Коли Даяна сіла спереду, Єгор розташувався позаду, залишаючи руки поруч із її руками, щоб у будь-який момент допомогти.

— Готова?

— Ні.

— Чудово. Поїхали.

— Єгор!

Він засміявся.

— Я ж тут.

Спочатку Даяна напружилася так, що здавалося, навіть пальці перестали слухатися.

Мотоцикл рушив.

Повільно.

Кілька метрів.

Потім ще.

— У мене виходить! — радісно вигукнула вона.

— А я що казав?

Вона поступово розслабилася.

Ще трохи швидкості.

Ще один поворот.

І страх почав зникати.

Натомість з'явилося щось зовсім інше — захоплення.

Даяна сміялася, не приховуючи радості.

— Єгор! Я справді їду!

— А ти боялася!

— Я думала, що розіб'юся!

— А я думав, що ти мене ще раз дверима приб'єш.

— Це було випадково!

— Я пам'ятаю.

Вони сміялися, і цієї миті Даяна вперше за довгий час почувалася по-справжньому легко.

Без Матвія.

Без минулого.

Без болючих думок.

Просто вона, ніч, швидкість і людина, поруч із якою їй чомусь було неймовірно спокійно.

Потім вони помінялися місцями.

Тепер Єгор сів за кермо, а Даяна — позаду.

Цього разу вона вже сама міцно обійняла його за талію.

І чомусь зовсім не соромилася цього.

Коли вони повернулися до Києва, на годиннику було майже третя ночі.

Єгор зупинив мотоцикл біля її будинку.

— Ну що, майбутня байкерка, як тобі перший урок?

Даяна зняла шолом і посміхнулася.

— Думаю, я хочу другий.

— Домовились.

Вона вже зробила кілька кроків до під'їзду, але раптом обернулася.

Єгор усе ще стояв біля мотоцикла.

Їхні погляди зустрілися.

Кілька секунд вони просто дивилися одне на одного.

— Добраніч, Єгор.

— Добраніч, Даяно.

Вона зайшла в під'їзд.

А він ще кілька секунд дивився їй услід, перш ніж завести двигун.

Цієї ночі обоє заснули з однією дивною думкою.

Їхня випадкова зустріч на мосту вже давно перестала бути випадковою.

.