Розділ 19. Спалити минуле

Пройшов майже тиждень
В неділю зранку
Ладі так ніхто і не перетелефонував, вона почала сумніватись в собі та в дійсності плану який з тріском може провалитись, а Даяна після того дня так не бачила Єгора.

Олівія помітила що вони ходили майже тиждень загадкові й потрібна перезарядка. У Даяни був санітарний день та потім цілий тиждень був вихідним.
Дівчата щось готували смачненьке на кухні та Олівія перебила їх задумливу мовчанку.

— Ви якісь мовчазні останнім часом та завантажені якимись справами... В мене є ідея ми снідаємо і після обіду їдемо в одне місце з Артемом я домовлюсь в нього є водійські права він нас відвезе туди на моїй машині. Але є прохання поки є час візьміть самі неприємні речі які у вас є, яких ви хотіли б позбавитись, але щось вас стримує. Про інше попіклуюсь я.
— Що інше? — здивовано вони поглянули одне на одну.

— Побачите, загадковим поглядом вона подивилась на них і пішла телефонувати Артему й в магазин заодно.

Лада взяла з собою іграшку, маленького пупса на зв’язки з ключів. Вона подрузі завжди говорила що це задля сміху…
Даяна взяла червоне плаття в котрому у неї було побачення в оранжереї троянд з Матвієм.

В Олівії була коробочка пам'яті де вона зберігала цікаві та пам'ятні речі, вона дістала звідти іграшкові наручники.

Приїхавши на дачну ділянку Олівії, вона відправила Артема в будинок, бо чоловік таких справ не розуміє.

Та взяла з багажника вугілля, бензин, сірники та воду.
— Ого Олівія ти мене лякаєш ти що хочеш будинок спалити? – з подивом глянула на неї сестра та вона її ігнорувала діставши ще вино зі склянками.
— Столична дівчина зі склянками, я щось зовсім не розумію що ти хочеш робити, подивилась вона ще раз на неї з іронічною усмішкою.
— Так дівчата ви все взяла про що я вас просила? Поглянула вона на них.
— Ну… так… але ти так і не розповідаєш навіщо ми тут і з цим всім…
— Кажуть щоб розпрощатись з минулим і почати нове життя потрібно все викинути старе і налаштуватись на позитивну хвилю. Тому я вас сюди привезла, але для хоробрості надпийте трохи вина і продовжимо.
— Ти нас просто заінтригувала, психології начиталась чи що, з подивом Дая глянула на неї.
— Тепер тримайте листи та ручки, почну я оскільки затіяла сама і вам буде потім легше продовжити, — вона дістала з багажника дитячі наручники.

— Мене в дитинстві часто стримували та ці наручники символізують скованість моїх рухів, я завжди слухалась мати навіть коли було потрібно говорити. Пішла навчатись куди вони скажуть, дружила з друзями які вони виберуть, вони мене залишили без права на вибір, навіть кого кохати… аргументуючи тим що я могла зламати їй життя і в знак вдячності я повинна її слухати у всьому, — Олівія говорила з біллю і сміливістю що нарешті вона комусь це говорить, — тому я хочу в це багаття яке ми з вами розвели викинути цей тягар і спалити, звільнившись від зобов’язань що я їм винна.

— Мамо дякую тобі за життя, але воно моє і воно в мене одне! - з такими словами вона кидає їх в багаття.
— Добре... тепер я, а то бачу Лада трохи нервувати почала, перші гроші котрі я відклала зі свого підробітку не назву що підробляти нянею це повноцінна робота була і гроші, але на них я купила сукню щоб бути приголомшливою в той вечір, — згадуючи моменти й обличчя Матвія вона витерла сльози з щоки,- так от для мене ще такого ніхто не робив він подарував мені трояндовий рай та своїм вчинком відправив в пекло. І я хочу вибратись з нього з цих спогадів котрі душать мене ночами, тому я кидаю цю сукню зі словами :

— Вибач що не втримала, я відпускаю тебе моє кохання разом з сукнею.
Вогонь запалав з тріскотом ще вище

— Ти не хвилюйся ми тобі гарніше подаруємо, при обійняли її дівчата.

— Сестро тепер ти, що ти там теребиш маленьке в руках?

— Це моя лялька, — відводила очі в бік Лада, я не можу з нею розпрощатись упродовж довгих років, затуливши обличчя руками вона відійшла, та дівчата підійшли при обнявши її, — Ладусь це потрібно, знаємо боляче.

— Ну добре вона продовжила, коли я дізналась що вагітна я купила цю лялечку та повісила на зв'язку ключів в знак того що під серцем в мене світло, та коли тітка змусила зробити аборт, я не викинула її, а ношу з собою в знак нагадування моменту і покарання за те що я не дала життя своїй ненародженій дитині. Мені часто вона приходить вві сні й сниться життя яке могло б бути…

— Моя люба сестра ми живемо тут і тепер вміння відпустити, не означає відмовитися від усього, а прийняти те, чого змінити не можна. Це є природно всі проходять через біль рано чи пізно він накоплюється роками. Потрібно не картати себе, а прийняти це, що воно більше не є частиною твоїх майбутніх планів, ця – частина твоєї власної історії.

— Добре, зі сльозами на очах вона кидає в вогонь зі словами :

Я відпускаю тебе моя зірочко, надіюсь там тобі набагато краще …
Олівія обійняла дівчат і подякувала за сміливість вручивши кожній листи та ручки
— А тепер загадайте бажання та напишіть на папері, так щоб ні одна не бачила що там і по черзі спаліть.
— А що писати? Глянули дівчата.
— Пишіть те що ви бажаєте найбільше.
Виявилось що у дівчат зовсім різні бажання. Але такі схожі водночас.
— Ну добре нова робота, нове життя, нова Даяна, це як лист у Всесвіт?
— Хто як називає, глянула Олівія на неї пишучи на колінах своє бажання.

Лист Даяни:
— не знаю куди цей лист йде, але... : «Хочу нарешті покохати й бути коханою, не страждати, та не знати болю від кохання».

Олівія:
« Хочу щоб батьки поважали моє рішення бути з Артемом та вибирати собі майбутнє».

Лист від Лади був самим не притаманним їй хто б міг подумати що вона хоче спокійне життя:
« Хочу пробачити собі та мати щасливу сім’ю та п’ятеро синочків і донечку…».

Вийшовши з будинку Артем побачив потік сліз та вогнище… - Так, я бачу що тут і друга пляшка вина має бути, діставши з за спини він трохи розвеселив дівчат.
— Дякуємо тобі сестричко за можливість, знаєш на душі стало спокійніше немов тягар з плечей впав.

В гарному настрої вони їхали назад в машині.

— Та ти виявляється психолог, — промовила Лада до сестри, як добре що ти в нас є, я дивуюсь твоїй мудрості в стільки років.

— До речі Ладусь ти так і не розповіла як тобі Влад?

— Уявляєш в нас був перший контакт в нього такі міцні руки він мене так підхопив що в мене мурашки пробігли по шкірі, та видно щось та офіціантка намовила раз не телефонують. На хвилину задумавшись їй враз дзвонить невідомий номер

— Так я вас слухаю, притуляючи слухавку до вуха.
— Це Владислав Борисович вас турбує вибачте що так пізно, телефоную повідомити вам що ви пройшли конкурсний відбір і я приймаю вас на роботу на повний робочий день якщо ви звісно не проти. Затуливши слухавку долонею вона пошепки говорить що, - це Влад і він мене приймає.
— Добре що ви зателефонували, тому що я вже мала йти на іншу роботи, але заради вашого ресторану я скасую все.
— А куди ви вже влаштувались? Здивовано запитав він
— Ну ресторан що напроти "Альфонсбрі" здається…
— До нашого конкурента, сміливо, я щиро радий що ви дали перевагу нашому ресторану, це приємний бонус для мене в тому що я не помилився з вибором. Завтра чекаю на роботу о восьмій, — промовивши впевненим тоном він поклав слухавку.
— Яке ще "Альфонсбрі" ? Ти туди ходила?
— ні я вигадала, нехай не думає що єдиний такий,- посміхнувшись вона нарешті зраділа що не втратила свою харизму.