Розділ .18. «Караоке Бар Віско»

Поки Лада була на співбесіді, Даяна все ж погодилася попрацювати вокалісткою в караоке. Тим паче, вчора їй там дуже сподобалося, а інших варіантів роботи поки не було.

Це була її перша робота, тому вона хвилювалася. Здебільшого Даяна співала у шкільному хорі та вдома, поки ніхто не чув, окрім сусідів, звісно.

Вранці їй прийшло повідомлення, що цього вечора буде вечірка в стилі Чикаго 1920–1930-х років. Там був дрес-код, і працівники повинні були дотримуватися тематики вечора.

Олівія дозволила їй пошукати у своєму гардеробі щось, що відповідало б цьому стилю.

— Знайшла!

Це була маленька чорна сукня з відкритою лінією плечей і багатоярусною бахромою. Вона мала ефектно виглядати в русі.

Зробивши зачіску, Даяна завила пасма спереду й уклала їх у локони, а задню частину зібрала в пучок. Зверху одягнула чорну вуаль і зафіксувала зачіску лаком для волосся, щоб вона трималася довше.

Актуальним рішенням стали широкі чорні стрілки. Форму губ вона підкреслила яскравою помадою бордового кольору, окреслила контури обличчя та виділила вилиці за допомогою рум’ян теплого відтінку.

Добре, що клуб був неподалік і дістатися до нього можна було пішки.

Дорогою Даяна йшла через міст. Щоправда, не той, з якого вона впала у воду, але це одразу нагадало їй про Єгора.

Такий відчайдушний та імпульсивний хлопець… Чому він подарував квіти? Напевно, із жалості. Скільки б я не говорила, що не збиралася цього робити, він мені не повірив… Звідки така недовіра до дівчат?

Її думки перервав раптовий дзвінок. Телефон задзвонив і відразу ж замовк, тож вона навіть не встигла подивитися, хто телефонував.

Телефон із новою SIM-карткою їй на деякий час дала Олівія — він усе одно лежав без діла. Номер знали тільки Олівія та Лада.

Діставши телефон, Даяна побачила незнайомий номер. Передзвонила, але слухавки вже ніхто не взяв.

— Дивно… — подумала вона.

Раптом їй згадалися слова подруги про те, що Ірма сумує. Та сама Ірма, яка раніше її не любила. А Матвій, виявляється, запив…

Але ж фотографії в соціальних мережах свідчать про те, що вони такі щасливі…

Це теж її бентежило.

Дійшовши до клубу, Даяна побачила величезну вивіску:

«Караоке-бар Віско»

У понеділок вхід був безкоштовним за умови замовлення страв із ресторану на суму від ста п’ятдесяти гривень. Тому всі столики були заброньовані заздалегідь.

Заклад був розрахований на сорок посадкових місць і обладнаний професійною сценою. Один великий просторий зал являв собою єдиний простір, зонований подіумом зі сходами. Місця були згруповані навколо сцени, на стінах висіли плазмові панелі, а навпроти стояв величезний проєктор.

Мінімалістичний інтер’єр, зручні меблі, кальян, затишні м’які дивани з подушками та дубовий паркет налаштовували на відпочинок і приємну атмосферу комфорту.

Адміністратор провів для неї інструктаж перед початком роботи та ближче познайомив із технікою, пояснивши, що де знаходиться.

— Отже, до ваших обов’язків входить вмикати пісні, передавати мікрофон гостям, підспівувати їм та виконувати пісні самостійно. Ми працюємо щодня з 21:00 до 6:00, тиждень через тиждень. Ознайомлюйтеся з колегами, і через п’ятнадцять хвилин починаємо.

Працівники були одягнені відповідно до тематики вечора. Зал прикрасили муляжною зброєю та сигаретами з мундштуками.

Атмосфера була водночас вишуканою й брутальною. Серед чоловічого колективу цього вечора Даяна теж виглядала надзвичайно гарно, привертаючи до себе погляди чоловіків.

Розпочавши вечір із запальної пісні El Tango de Roxanne із «Moulin Rouge», вона викликала неабияке захоплення у відвідувачів.

Пісня за піснею лунали цього вечора. Гості часто замовляли композиції з її супроводом або просили заспівати для когось.

Коли Даяна відійшла попити води та перекусити, то, повернувшись, не одразу помітила знайомого хлопця в темному кутку залу.

Але він її помітив.

Єгор підійшов до неї, коли настала черга їхнього столика обирати пісню, і замовив композицію, щоб заспівати з нею дуетом.

— Привіт. І знову ми зустрілися, — глянув Єгор на неї.

— Здрастуй. Так… І не калічу дверцятами, виходить. Тепер ти за мною стежиш? — посміхнулася вона. — Ну, вибирай пісню.

— У тебе дуже гарний тембр голосу. Чесно, не знав, що ти тут працюєш. Ми з друзями часто тут відпочиваємо, але сьогодні я хочу заспівати не з друзями. Думаю, вони не образяться, якщо цього разу я заспіваю з тобою дуетом. Тому попроси, щоб нам увімкнули Lady Gaga, Bradley Cooper — Shallow.

Даяна була сліпуче красива, і він не відводив від неї очей, ніби співав цю пісню саме для неї.

Але вона не звернула на це уваги. Просто робила свою роботу. Подивившись йому в очі та посміхнувшись, вона подякувала за вибір пісні.

Друзі Єгора пішли, але щось спонукало його залишитися й насолоджуватися цим вечором, спостерігаючи, як вона сяє та посміхається.

Він ще не зустрічав такої дівчини, яка випромінювала б стільки доброти й тепла до людей. Йому хотілося поспілкуватися з нею ще.

Під кінець зміни до Даяни причепився п’яний відвідувач. Охорона кудись запропастилася, тож Єгор допоміг вивести його із закладу й запропонував провести Даяну додому.

Ранок був теплим і сонячним. Єгор знову одягнув на неї свою куртку та пригостив кавою.

Це було приємне завершення першого робочого дня, не рахуючи випадку з п’яним відвідувачем.

— Єгор, у мене скоро відкриється склад із твоїм одягом. Телефону в мене немає, та й адреси, куди його відправити, теж, — засміялася вона.

Її посмішка випромінювала стільки світла, що він на мить забув про все на світі.

— До речі, тобі на роботу не потрібно?

— Та ні. Я ж власник автосалону. Мають у мене бути вихідні. Вони й без мене попрацюють, — посміхнувся він, і в його очах з’явилася щира усмішка. — Я сьогодні трохи випив, тому машину не брав.