Розділ 17. Співбесіда Лади

Понеділок

Прийшовши зранку, вони кілька годин поспали. Лада випила багато кави, тому що сьогодні вона повинна була виглядати бездоганно, хоча це було нелегко. Тому до неї приєдналися Даяна та Олівія.

Даяна робила їй зачіску, а Олівія прасувала одяг.

— Щось мені трохи лячно через те, що я знаю, як він виглядає… І як йому сподобатися?!

— Та не хвилюйся, — поправляючи волосся, Даяна продовжила: — Це, навпаки, тобі на руку. Ти знаєш, як він виглядає, а отже, можеш підготуватися. Вивчити його, так би мовити, зсередини.

— Тим паче, — додала Олівія, — ти теж у нас красуня. Я вдалася в батька, а ти — у свою матір. Ще той скарб: пишні форми, яскрава блондинка з блакитними очима — велика рідкість. У будь-якому випадку він захоче заволодіти таким екземпляром.

— Але ж, Олівіє, ми так і не сходили з тобою за покупками. Що ж я вдягну?

— Не хвилюйся. У суботу зранку я все купила тобі сама. Ось, одягай. На співбесіді зовнішній вигляд має не меншу роль, ніж внутрішній зміст, і частково його розкриває. І перш ніж почати розповідь про себе, тобі належить привернути потенційного роботодавця своїм зовнішнім виглядом.

Лада одягнула елегантну червону шовкову блузку вільного крою, розстебнувши верхній ґудзик, і спідницю із завищеною талією. Вона була досить вузькою, хоч і мала розріз ззаду, тому рухатися в ній доводилося мимоволі повільніше й жіночніше. Спідниця підкреслювала її силует і створювала дуже спокусливий образ. Її пишні стегна в ній виглядали просто дивовижно.

Макіяж вона зробила класичний: нафарбувала губи помадою винного відтінку та підвела очі чорними стрілками, щоб підкреслити їхню виразність.

— Влад просто осліпне від твоєї краси. Лети, пташко, — усміхаючись, вони допомогли їй одягнути пальто.

Їдучи в машині, Лада тисячу разів прокручувала в голові майбутню співбесіду, діалоги та всі хитрощі, які мала використати, щоб змусити його закохатися.

Та, вийшовши з машини, вона завмерла, немов заворожена, настільки розкішним був ресторан «Ля Ажур».

— Та-а-а, розкішний… — протягнула вона.

Усе в ресторані дихало романтикою й ароматами європейських страв. Літня тераса відкривала чудовий краєвид на мальовничий двір. Усередині тераси розташовувався фонтан із квітниками та естрадний майданчик, де лунала музика.

Стиль був досить лаконічним — його можна було віднести до популярного сьогодні лофту в поєднанні з екостилем. Цегляні стіни, благородне дерево, мох і правильно підібране освітлення створювали атмосферу затишку та спокою. Озеленення, світлі тони й легкі меблі візуально розширювали простір залу.

Загалом інтер'єр закладу одразу розташовував до себе: приглушене світло, велика кількість зелені, стримані кольори.

Влад уже чекав її за одним із маленьких столиків у затишному тихому куточку. У м'якому світлі люстр він був сліпуче красивим.

Але Лада не з тих, хто швидко здається. З усмішкою на обличчі вона впевнено прямувала до нього, та на її шляху раптом опинився один з офіціантів.

— Вибачте, у вас замовлений столик? У нас адміністратор звільнився, тому я поки що замість нього…

— Я на співбесіду.

— Просто чудово! Відмінно. Шеф вас уже чекає. Він не тільки директор, а, до речі, ще й власник. І дам вам пораду: оскільки бачу, що дівчина ви приваблива, — він уже шістьом дівчатам влаштовував бліцопитування. Тому будьте напоготові. Навіть якщо не знаєте відповіді — будьте впевненою. Він таких любить.

— Мене, якщо що, Боря звуть, — тихенько додав він.

Але Лада не почула. Вона вже йшла впевненим, жіночним кроком до Влада.

— Здрастуйте, мене звуть…

— Я знаю, як вас звуть, — перебив він її, допоміг зняти пальто й відсунув стілець, щоб вона сіла.

— Отже. Здрастуйте. Мене звати Владислав Борисович. Я директор і, власне, власник цього ресторану, — він говорив упевненим і спокійним тоном, а його погляд був глибоким і проникливим.

— Відразу до справи. Яка ваша слабка сторона? — безпосередньо запитав він у Лади.

Ой, ти б знав. Я падка на таких красивих і заможних, — подумала вона.

— Якщо чесно, я не завжди організована, — сказала вона.

На мить Лада засумнівалася, чи правильно відповіла, але дороги назад уже не було.

— Ну, якщо ви маєте на увазі ваше запізнення на три хвилини… — він подивився на годинник. — То це ще не біда.

Вперше він посміхнувся їй легкою усмішкою.

— Що ж це я… Мій ресторан, я — і не запропонував вам нічого, — махнувши рукою, він покликав офіціантку й попросив принести дві кави, навіть не запитавши, чи буде вона пити.

Ну добре, — подумала Лада.

— Поки кава готується, давайте продовжимо.

— Ну, давайте, — погодилася вона, трохи покрутивши від хвилювання браслет на лівому зап'ясті.

— Це ваша перша робота після університету… Чому саме перша? Чому саме мій ресторан у Києві, а не у Вінниці, звідки ви родом, як зазначено в резюме? До речі, я детально його вивчив. Хотів би розібрати все по пунктах, але часу немає. Тому чекаю відповіді на запитання.

Тим часом одна з офіціанток уже мала з Владом стосунки. Вона якось провела з ним ніч і без тями в нього закохалася. Завжди прибігала за першим його покликом і вже мала зуб на кожну дівчину, яка привертала його увагу.

Її особливо розізлило те, що він усміхався Ладі, яка виглядала так ефектно. Тому Настя вирішила зіпсувати їй співбесіду, навмисно проливши на неї каву.

— Сергію, зроби мені швидко трохи більше кави та міцнішу. Зараз я цій вискочці покажу. Нехай краще в нас хлопець буде адміністратором, ніж така розмальована лялька.

— Ну не така вона й розмальована. Гарна дівчина від природи, — він підпер рукою підборіддя, сперся на барну стійку й замріяно подивився на Ладу.

— Так, бармен, не спи! Кави швидко, — ляснувши його серветкою по плечу, сказала Настя.

— Настю, ти геть здуріла з цими ревнощами. На, тримай каву й не заступай гарного виду.