Розділ 16. 8 Березня

За вікном світило раннє сонце, співали птахи, і попереду був довгий-довгий день…

З самого дитинства це було улюблене свято Даяни, не рахуючи Нового року та дня народження. День, коли всі дівчата розквітають у посмішках, а навколо панує світла й приємна атмосфера, яку випромінює жіноча половина людства. День, коли для них — компліменти та всі квіти світу. Вся країна святкує й обдаровує своїх рідних і коханих жінок та дівчат турботою, увагою і подарунками.

Дівчат розбудив дзвінок у двері. Прокинувшись у гарному настрої та передчуваючи свято, Даяна, ще сонна, відчинила двері. На порозі її вже чекав кур’єр із трьома розкішними букетами квітів.

— Ой, яка краса! — у посмішці розтанула Даяна.

Дівчата підбігли до неї. Олівія розписалася на папері й почала з’ясовувати, від кого квіти.

Один букет був дивовижно ніжним: п’ять кремових троянд, три гілки еустоми, п’ять гілок кущової троянди, альстромерія та зелень. Він був від Артема.

Другий — дуже розкішний, із п’ятдесяти однієї червоної троянди — від Влада.

— Промовивши до себе, видно, що батьки змусили… Навіщо цей пафос… — пробурмотіла Олівія.

— А що це за букет польових квітів? Бачу тут гілки ромашкової хризантеми, статиці та зелень, — беручи його до рук, Лада розгорнула листівку. — Даяна, ти, напевно, не все нам учора розповіла. Здається, це тобі.

Вона простягнула букет із листівкою.

— Від кого? — здивовано подивилася на неї Даяна, взявши листівку.

На ній було написано:

«Бережи себе. Зі святом.

Єгор»

— Дивно… Як він дізнався адресу? До чого цей букет…

— Це що, той красень-блондин? — здивовано глянула на неї Лада.

— Так. Саме його я зустріла вчора. Ситуація дуже дивна, лячна і смішна, але зараз не будемо про це.

Вона нахилилася, щоб вдихнути аромат квітів.

— Класно вам. У вас он хоч якісь букети, а мені тільки електронні квіти в телефон надсилають. Романтики в них повимирали…

— Ну не засмучуйся, сестро, — посміхнувшись, Олівія простягнула Ладі букет, який подарував Влад. — Я тобі його передарую. Хочеш? Тримай, він мені не потрібен!

— А ви з Владом не бачитеся? — глянула Лада на сестру.

— Ні, але для вигляду говоримо батькам, що бачимося…

— Добре, дівчата, купа справ. Давайте до роботи. Даянка, ми з тобою на кухні, Лада — за прибирання та прикрашання.

Навколо панувала атмосфера сонця, свіжості й того першого бажання жити на повну, яке з’являється навесні.

Олівія засервірувала стіл. Він виглядав фантастично: ніжно-бузкова скатертина, білосніжний посуд на вісім персон і чарівний букет від Артема в центрі. Прозорі келихи та блиск столових приборів лише підкреслювали вишуканість сервірування.

Олівія скріпила серветки мереживом і поклала між складками білий тюльпанчик для кожного гостя.

Даяна розклала на столі свої фірмові салати, гарячі страви та закуски.

Лада, прибравши в кімнаті, почала надувати кульки й заповнювати простір квітковими гірляндами, розвішуючи їх горизонтально вздовж стін і віконних рам. Атласними шовковими стрічками ніжно-кремового кольору вона пов’язала спинки стільців, залишивши кінці ледь звисати.

А на двері повісила вінок, куплений у магазині. Він був зроблений із прутиків і живих квітів.

— Даяна, хотіла тобі сказати, що за тебе питала Ірма. Я їй розповіла, що ти телефон втопила. Вона передавала вітання й сказала, що сумує. І ще… Матвій пішов у запій, що зовсім йому не характерно…

— Лада, давай не будемо псувати настрій колишніми. Це в минулому. Він зробив свій вибір, — Даяна ледь стрималася, щоб не дати волю емоціям.

— Добре, дівчата, ходімо зустрічати гостей і знайомитися. Я бачу, ви вже вбралися. Дуже щаслива, що ви тут, — промовила Олівія, обіймаючи їх і міцно притискаючи до себе.

Прийшов Артем із другом та трьома подругами з роботи.

Було весело. У колі друзів грали в захопливі ігри: «Крокодил», «Альянс», «Хто я?» та «Мафію», які розвивали пам’ять і кмітливість. Час плинув непомітно в такій веселій компанії.

— При таких статках я думала, що в тебе будуть пафосні друзі, а вони прості, без зайвого пафосу, — з посмішкою промовила Лада до сестри.

— Тому я з ними й дружу. Бо вони щирі, — відповіла Олівія.

Дівчата підняли келихи й випили за це.

— Слухайте, а давайте підемо в караоке, — запропонувала подруга Олівії. — Дівчатам вхід безкоштовний, буде весело.

Вона подивилася на всіх.

— Ми ще молоді. Чому б і ні? — погодилися вони та вирушили до найближчого караоке-бару.

Це було затишне місце: з одного боку — ресторан, а в іншій кімнаті — караоке-зала, розрахована на дванадцять столиків.

Зайнявши місця, вони співали майже до ранку. Сміх, веселощі та музика не стихали.

Даяна вирішила заспівати свою улюблену пісню французькою мовою — пісню Лари Фабіан. Від природи вона мала чудовий слух і дуже сильний, красивий голос. А цю співачку обожнювала ще змалечку.

Доспівавши пісню, Даяна повернулася на своє місце. Та раптом до неї підійшов адміністратор.

— Дівчино, перепрошую, можна вас на хвилинку?

Вона здивовано подивилася на нього.

— Ми давно шукаємо вокалістку. У вас надзвичайний голос. Якщо вам цікаво, можемо запропонувати випробувальний термін. Якщо все підійде, завтра ввечері чекатимемо вас.

Даяна не очікувала такого повороту подій. Ще кілька хвилин тому вона просто співала улюблену пісню для друзів, а тепер перед нею відкривалася несподівана можливість.

Вона усміхнулася.

— Добре. Я прийду.