15.1

На Щастя було мало людей і його машину не евакуювали. Сівши в машину він одягнув на неї свою куртку котра залишилась на сидінні та ввімкнув обігрівач.

Їхавши до першої заправки він нарешті заспокоївся.

— До речі мене звуть Єгор, якщо тобі цікаве ім'я Того хто тебе врятував

— Ну чому ти так? Ти мене не рятував, а осліпив та налякав що ми разом впали...

— так важко тобі сказати дякую, от і вигадуєш, - зверхньо він подивився на неї...

— Та перестань ти, дякую тобі що витягнув тебе та я тобі кажу що я не збиралась, хоча причини були б, але не сьогодні, не зараз і не в цьому житті... Сердито поглянула вона на нього...

І взагалі я не люблю коли на мене нарікають і говорять того що не було. Тому краще зупини машину, я пішки піду...

— та перестань, вибач я різкий з тобою... Останнім часом я сам не свій та і ти масло в вогонь додаєш... До сих пір не можу зрозуміти одна столиця і третій раз за неділю бачимось, я друзів роками не бачу хоть і в одному місті живемо...

— ну це не до мене...

— Добре сиди тут, а я піду каву нам візьму. Ти яку будеш?

— латте велике

— домовились, грійся і можеш музику ввімкнути голосніше, - в перший раз посміхнувшись їй він пішов в середину магазину.

Вони від'їхали до відомого автомобільного оглядового майданчика в провулку Лаврському. Місце, для тих, хто любить помовчати. Знаходиться поруч з міським парком Слави, заснованим в кінці XIX століття. Звідси відкривається єдиний і неповторний вигляд не весь лівий берег, при цьому майже немає людей, ніхто не заважає і не шумить. Тут заходи нереальні й світанки божественні.

— Це моє улюблене місце, я завжди приїжджаю щоб зібратись з думками... От скажи мені що тебе туди привело? І взагалі можна поцікавитись як звати дівчину котра мені повинна завдячувати життям?
— А ти самовпевнений в собі бачу, ну добре мене звуть Даяна.
— Що за незвичне ім'я не Діана і не Яна?
— Я бачу ти ще й прямолінійний, подивившись на нього трішки пригубила лате, інтернет тобі в допомогу… посміялась вона, — в тебе ж до речі теж не звичне ім'я Єгор, не Георгій і не Юрій і ти ж з ним живеш.
— А ти я бачу гостра на язик.
— Ні я взаємна, стиснувши губи в посмішці вона відвернула очі в бік.
Перший раз за весь час вона посміхнулась, це було приємне відчуття не дивлячись на те що вона ще не повністю просохла.
— Можна в тебе запитати? Зацікавленим поглядом вона глянула на нього.
— Так звісно, поки я добрий і ти мене дверцятами не пришибла.
— Ну вибач і за те, я винна перед тобою, але тоді ненавмисно, чесно, мені соромно за той випадок.
- Добре не люблю ці довгі каяття, ти краще кажи що хотіла.
- Ти говорив що в тебе батько хворий, я розумію це не моя справа…
- Нічого страшного. Так він зараз проходить обстеження проблеми з серцем він є власником трьох впливових автосалонів в нашому місті та двох в сусідніх. Ось я й катаюсь займаюсь, замість нього бізнесом. Все звалилось останнім часом, батько, бізнес ще й ти тут як сніг на голову. А ти? чому ти завжди там де я?

— Єгор я не знаю відповіді на це запитання, але в це місто я приїхала скоріш від відчаю чим довго обмірковувала переїзд.

— Знаєш воно і видно, легкою усмішкою глянув на неї...

— Та перестань, я не самогубець і не вибирала тебе щоб саме ти був, — трохи знервовано глянула на нього. В якості вибачення і подяки мої подруги влаштовують завтра свято на квартирі, тому б була щиро рада якщо ти прийдеш. Може я так трохи згладжу хоть провину за двері...

— Я тобі вдячний та я святкую з мамою, оскільки вона буде одна, молодший брат в іншому місті з сім'єю, батько сама знаєш в лікарні. Їй зараз теж важко, тому вибач.
Вони ще довго розмовляли та десь о другій ночі він привіз її додому. Зачинивши двері автомобілю він одразу поїхав, та забув свою куртку і номера телефону в неї його немає... Просто розчинився у світлі фар і тільки мокре волосся та його куртина нагадували цей вечір. Піднявшись до квартири її вже чекали дівчата. Заплакана Лада заснула на колінах Олівії котрі сиділи на дивані тримаючи в руках телефони.

— Що трапилось? — глянула вона на них

— Як що ти зникла! я дала заспокійливе Ладі.

— О Даяна, — прокинувшись від голосів Лада зі слізьми побігла обіймати подругу, — ти жива! А ми всіх обдзвонили й в поліцію та у швидку, ти ж трубки не береш і гроші ти мені всі віддала на дорогу. Як ти? Чому ти така мокра?! Що за куртка? розхвилювавшись вона стискала її міцніше в обіймах.

— Це довга історія, телефон мій потонув разом з залишком грошей на проїзд...

Вони ще довго розмовляли й відігрівали дівчину гарячим чаєм, та просили пробачення одне в одної за те що вони наговорили міцно обійнявшись.