Розділ 15. Міст

Прохолодний вітерець та яскраві вогні Києва зустрічали самотню Даяну, котра була обурена поведінкою подруги і її думкою на рахунок Матвія, наче зрада це немов жуйку пожував і викинув і все нормально… Ніхто в неї не питав чому вона мовчазна така була сьогодні цілий день… Навіть подруга забула що саме сьогодні мав бути день її весілля, не так давно вона була самою щасливою чекаючи його з закордону. Спогади нахлинули одні за одними діставши навушники вона ввімкнула музику, але від неї їй ставало так сумно і неприємно на душі. За що? Питалась вона у самої себе. Та ще й дощ пішов…
Одинадцята година вечору людей зовсім мало на вулиці, тільки відблиски фар машин... вона не примітила як дійшла до величного мосту з розкішним виглядом на столицю...
Спершись на поручні моста і подивившись на воду, вона шукала по кишенях дрібні гроші, забувшись що майже все залишила у Лади…
— О щось є, в принципі п’ять гривень монетою і три по гривні, ну має вистачити щоб проїхати,- тільки вона дістає п’ятірку як вона летить з мосту, Даяна нахиляється щоб переконатись може їй здалось що саме в воду, аж раптом її оглушив сигнал машини, як різко вона повертається і її засліплюють фари.
— Дівчино негайно відійдіть від краю! Сердито промовляв голос за світлом фар.
Вона прикриваючись рукою намагалась розгледіти хто то, раптом задзвонив телефон і вона обернулась щоб подивитись хто дзвонить та не розгледівши він висковзає в неї з рук і летить в низ, вона намагається його спіймати як хлопець котрий до неї розмовляв підхопив її за талію.
— Приберіть руки що ви собі дозволяєте,- в паніці вона намагається вирватись з його обіймів.
— Ви що дівчино!
— Це знову ви?? — відштовхнувши його вона сама летить вниз незнайомець не встигає її підхопити та зачепитись за щось як сам летить в воду за нею.
Через те, що Даяна не вміла плавати вона бовталась у воді, винирнувши він запримітив дівчину і підпливши схопив лівою рукою за її ліву руку вище ліктя, і різким рухом розвернув спиною до себе та захопивши її зігнутою в лікті лівою рукою під підборіддя. Утримуючи лежачою на спині, буксирував до берега вмовивши її працювати своїми ногами.
Діставшись берега він оглянув її чи вона не наковталась води й не поранилась.

— Ти ціла? Все добре? - За лічені секунди вони промокли до нитки, а Даянині руки почали тремтіти від холоду для неї весіннє тепло змінилося суворою непогодою.
— Наче, дякую… переконавшись що все добре він розгніваним тоном почав вичитувати дівчину
— Ти що геть здуріла? На тобі мені потрібні ці проблеми?! Мені потрібні ці проблеми коли батько хворіє?! В мене тут машина поруч вірніше на мосту я на аварійку поставив, ходімо туди погріємось, просохнеш поки не евакуювали її, я ще на заправку заїду візьму нам чогось гарячого... захворіти самому ще не вистачало…. І де ти така взялась на мою голову? Мама моя завжди каже допомагай людям. Другий би пройшов і стрибай хоч десять разів як душа забажає… Ні це ж Єгор проїжджав, це ж йому треба… мати вчила….розгнівано дивився на дівчину, та простягнув руку допомігши її підвестися з землі.
— Я не збиралась стрибати! Звідки ти це взяв?!
— Ага і під машину тоді пригати… якби я тебе перший раз побачив сказав би що може помилився, а ми зустрічаємось вже третій раз. Це напевно мені кара така, що так відносився до дівчат
— Як ти відносився? — здивовано глянула вона на нього трішки поправивши одяг котрий прилип до неї...
— Та не важливо, ходімо, а то ти вся трусишся від холоду і я не далеко зайшов.