14.2

Субота ранок

Лада не на своєму місці. Ходить по кімнаті тримаючи в руках телефон надзвонюючи нічному хлопцеві…Так, вчора нічка була веселою та чому він трубки не бере…
Так все гарно розпочиналось… Тепер подруга сумнівалась в правильності своїх дій, Олівія ще всього не знала…
— Ооо нарешті ти прокинулась, я місця не находжу собі,- знервовано промовляла вона.
— А де Олівія?
— Та пішла до батьків в гості ще раненько, залишила листівку.
— Що там трапилось в ночі… я була спросоння мало чого зрозуміла…
— Так от я й чекала поки ти прокинешся, ми з Вадимом об'їхали всі ломбарди поблизу і один з них прийняв мої сережки, віддавши гроші він підвіз мене і сказав що набере з ранку чи в обід…вже десята година, я йому дзвонила багато разів та він не відповідає,
— Лада в тебе щось блиснуло на екрані телефону, може повідомлення
— Так, від Вадима нарешті:

«Ладочка сонечко, я приїхав до колишньої потрібно було в лікарню відвезти доньку, не хвилюйся я все пам’ятаю».

Дівчата не помітили займаючись своїми справами як в очікуванні пройшло майже п’ять годин…
Подруга знову починає йому дзвонити, та він збиває її дзвінки…
— Напевно ти мала рацію… Такий сумбур вийшов, я ще й наївна, як ти думаєш поверне гроші? Ще дитина в нього є виявляється…
До вечора він морочив їй голову, то брав слухавку і немов відтягував час.
— В мене є телефон Богдана, давай йому зателефонуємо, це ж його однокласник може щось знає….
Лада зателефонувала та він запропонував щоб вони приїхали це не телефонна розмова і по дорозі купили сосисок, якраз зробить вечерю.
— Даяна поїхали зі мною, знаю що ти йому сподобалась, в нього до речі є своя квартира і бізнес має відкрити…
— Подруго мені це ні до чого, ти думаєш там буде Вадим?
— Надіюсь… Напевно затятий парубок що навіть їсти немає що… Правда це в другий кінець міста їхати... — з надією вона подивилась на неї.

Приїхавши до Богдана, його однокласника вони не побачили. Немов час зупинився в цій квартирі килими на стінах, старі меблі…
— Проходьте, якщо хочете їсти можете допомогти мені начистити картоплю, - дівчата звісно були здивовані, але допомогли. Поки вона варилась в каструльці в іншій відварювали сосиски. Тим часом він запросив їх в кімнату та показав свою колекцію ножів, деяку частину в нього забрали тому що їх заборонено зберігати в квартирі.
Дая трохи злякалась до кого вони прийшли і як дві дівчини можуть чогось добитись… наївні дурепи подумала вона.
Лада якомога більше хотіла дізнатись за Вадима, та як виявилось він нічого не знав чи не хотів розповідати, а лиш промовив що вони давно не бачились і він не знає його адреси. Розчаровані дівчата попоївши пішли сідати на транспорт.
Та по дорозі у Даяни здали нерви… і вона вирішила сказати подрузі про все що думає з приводу таких ситуацій.
— Ти так боїшся залишитись одна, що без розбору намагаєшся заскочити в стрімко їдучий поїзд, замість того щоб перечекати на своїй зупинці... ти геть не думаєш про наслідки й втягуєш в мало приємні ситуації не думаючи про близьких.
— Це я винна? Я навпаки хотіла тебе розрадити ти ж останнім часом на себе не схожа, може досить себе жаліти? Велика честь носитись з тобою як з писаною торбою... ніхто не помер розумієш?! Ну зрадив… той що?! Життя на цьому закінчується?!
Образившись одна на одну та наговоривши на емоціях ще багато неприємних слів вони розбіглись в різні сторони...