Розділ 14. П'ятниця… Весна… Самотність

Минуло кілька днів…

Весна — запашна й така зелена пора з теплими днями та холодними ночами. Та якою б не була погода, вона не допоможе вирішити проблеми. Тільки ми самі можемо витягнути себе зі стану самотності та безнадії…

— Дівчата, як добре, що ви прокинулися! — Збираючись на роботу, Олівія зробила для них ще дві кави. — Уявляєте, напередодні свята в мене сьогодні скорочений день. Я відпросилася, вдома попрацюю — і після обіду вільна. Є пропозиція…

— Яка? — із цікавістю подивилися на неї дівчата.

Олівія колись була ще тією затійницею, але, на відміну від сестри, залишалася розсудливою. Сім’я для неї була пріоритетом, і вона ненавиділа, коли її змушували обирати.

— Оскільки післязавтра наше свято, ви, мабуть, через свої хвилювання зовсім забули…

— Точно! — Лада подивилася на календар у телефоні. — Восьме березня…

— Саме так. І ви вже тиждень у мене живете, а я бачу прогрес. Так, Дая?

— Згодна. Я вже не ходжу ночами… Завдяки заспокійливому, яке порекомендувала твоя мама.

— Отож! Нам потрібно скупитися й прикрасити квартиру. Хочу покликати Артема та ще кількох друзів. Не сидіти ж вам удвох у чотирьох стінах, поки ми підемо гуляти. Відсвяткуємо разом. Коли ж я ще із сестрою святкувала? — промовила вона, обійнявши Ладу за плече.

— Згодна! Усі збираємося в гіпермаркет! — радісно підтримала сестру Лада й побігла збиратися.

Перебуваючи в гарному настрої, дівчата ввімкнули в автомобілі музику на повну гучність і дружно підспівували пісням, які лунали, особливо пісні «Свята» гурту KAZKA. Так захопилися, що й не помітили, як уже дісталися магазину.

— Але мені не дає спокою той блондин… Ех, таку можливість втратили…

— Лада, таке відчуття, що за мене ти менше хвилювалася, ніж за нього, — трохи ображено подивилася на неї Даяна.

— Хлопці — потім, дівчата — виходимо. Шкода, що список не взяли.

— Я написала меню. За ним і скупимося, — Даяна розгорнула аркуш.

— Коли ти встигла?

— Поки ви збиралися… Ви ж останнім часом марафет наводите так, ніби принца хочете зустріти.

— Ну, я вже свого зустріла, а Лада у нас, як завжди. Ти ж знаєш: із дому не вийде, доки все ідеально не буде, — посміхнулася Олівія.

— А я краще одна побуду. Не до хлопців мені… — тихо сказала Даяна.

— Ну добре. То що там зі стравами? Що ти придумала?

— Ось, — вона простягнула аркуш дівчатам.

Меню

• картопляна запіканка по-французьки;

• курячі шашлички в беконі на шпажках;

• рулет із лаваша;

• грецький салат;

• «Цезар» із куркою та пармезаном;

• на солодке спечу шоколадний тортик.

Ммм… Обожнюю шоколад! Ну як у таке свято обійтися без нього? Не знаю, як ви, а я просто не уявляю свого життя без шоколаду. Що може бути смачнішим?

— Залежно від обставин, суші смачніші за кашу, а соковитий шашлик у червоному вині може замінити плитку шоколаду, — замріяно промовила Лада.

— Так, дівчата, смаки у вас трохи розбігаються, — посміхнулася Олівія. — Щось іще є в списку?

— Виноград, мандарини, вода і шампанське або вино — тут уже в кого які вподобання.

— Після такого списку потрібно тиждень на дієті сидіти. Радує, що нас буде близько восьми чоловік — розділимо калорії, — посміхаючись, Даяна поплескала Ладу по спині.

— А чим прикрасити — виберемо на місці.

— Знаєш, таку квартиру, як у тебе, й прикрашати не потрібно. Я вже тиждень ходжу й заворожено роздивляюся маленькі деталі. Але дзеркало на стелі у твоїй кімнаті… Не знаю, чи то модерн, — саркастично засміялася сестра.

— Ну, як сказав дизайнер моєму вітчиму, дзеркальний декор додає світла, а спальня виглядає більш ошатною та урочистою. При нічному освітленні дзеркало теж змінює спальню, наділяючи її романтичністю й загадковістю.

— Ого! Тут головне не загубитися, — зайшовши всередину, здивовано промовила Даяна. — Як маленька столиця.

— Це ж скільки потрібно обійти, щоб дійти до потрібного відділу? Одразу згадуються фільми, де можна десь сховатися на ніч і так жити.

Перед ними відкрилося величезне приміщення площею приблизно дві з половиною тисячі квадратних метрів. Спочатку вони пройшли повз цілі ряди з канцтоварами, побутовою технікою та одягом і нарешті дісталися до продуктів.

— До речі, Олівіє, пам’ятаєш, ми завтра маємо піти по магазинах, щоб змінити імідж на більш діловий? А то він подумає, що я така, як усі… — задумливо подивилася на сестру Лада.

— Звісно, пам’ятаю. Я вже приблизно знаю, що тобі потрібно і які дівчата йому подобаються.

— Я не повинна бути як усі. Має бути родзинка, розумієш?!

— Ой, Лада, та ти жменя ціла тих родзинок! На все життя йому вистачить! — сміялася Олівія, тримаючись однією рукою за живіт, а другою — за стелаж із крупами.

Тим часом, поки дівчата розмовляли, Даяна вже склала все необхідне до візка.

— Дівчата, тут залишилися тільки прикраси. Думаю, ви самі впораєтеся. Щось мені недобре, я вас краще в машині зачекаю.

Олівія віддала їй ключі, і Даяна пішла до місця, де вони припаркувалися.

Блукаючи між рядами з декором, дівчата проходили повз картини, фоторамки та порцелянові тарілки.

— Може, кульки візьмемо ніжно-рожевого та блакитного кольору? Такі приглушені тони. І хлопавки, тематичні серветки? — перебираючи речі та ковзаючи поглядом уздовж полиць, Лада пропонувала сестрі варіанти. Раптом вона запримітила симпатичного хлопця. — Сестро, дивись, який кароокий брюнет! У чорній сорочці з розстебнутим верхнім ґудзиком, лакованих туфлях і чорних штанах. Такий високий, мускулистий! Стоїть біля порцелянових тарілок, які ми щойно оминули.

— Де? Ой, Ладусь, швидко йдемо в інший ряд, поки він нас не помітив разом…

— Ти що, Олівіє? — здивовано подивилася на неї Лада, коли сестра чкурнула в ряд із постільною білизною.