14. П'ятниця… Весна… Самотність

Минуло декілька днів…
Запашна і така зелена, з теплими днями та холодними ночами пора, але якою б не була погода, вона не допоможе вирішити проблеми, тільки ми самі можемо витягнути себе зі стану самотності та безнадії…
— Дівчата як добре що ви прокинулись, — збираючись на роботу Олівія зробила ще дві кави для них, — уявляєте на передодні свята у мене сьогодні скорочений день, але я відпросилась, дома попрацюю і після обіду вільна. Є пропозиція...
— Яка? — з цікавістю подивились вони на неї

Олівія була колись ще та затійниця, але вона розсудлива на відміну від сестри. Сім'я для неї є пріоритет і вона ненавиділа коли її примушують обирати.
— Оскільки після завтра, наш день, ви, мабуть, з вашими хвилюваннями забулись…
— Точно, — подивилась Лада на календар в телефоні, — восьме березня, ну...
— Саме так, і ви як тиждень в мене мешкаєте, я бачу прогрес, — так Дая?
— Згодна я вже не ходжу по ночах… завдяки заспокійливому яке порекомендувала твоя мама.
— отож нам потрібно скупитись і прикрасити квартиру, хочу покликати Артема та декількох друзів ще, не сидіти ж дома вам в чотирьох стінах, а то ми підемо гуляти, а ви самі будете, відмітимо разом. Коли ж я ще з сестрою святкувала, — при обійнявши одною рукою Ладу за плече.
— Згодна все збираємось в гіпермаркет,- радісно підтримала сестру і побігла збиратись.
Перебуваючи в гарному настрої дівчата включили в автомобілі музику на повну і звучно підспівували пісні які там грали, особливо пісню "KAZKA — СВЯТА". Як не помітили що вже дібрались до магазину.
— Але мені не дає спокою той блондин… ех таку можливість втратили..
— Лада таке відчуття що за мене ти менш хвилювалась чим за ним, — трішки ображеним поглядом на неї подивилась
— Хлопці потім дівчата виходимо, шкода що список не взяли.
— Я написала меню, по ньому скупимось, — розгортає лист Даяна
— Коли ти встигла?
— Коли ви збирались... ви ж останнім часом марафет наводите як принца хочете зустріти..
— ну я вже свого зустріла, а Лада у нас як завжди, ти ж знаєш з дому не вийде доки все ідеально не буде, — посміхнулась вона.
— а я краще одна побуду не до хлопців мені… :
— ну добре так що там по стравах і що ти там придумала?
— Ось, — дає почитати дівчатам:
Меню
- Картопляна запіканка по-французьки
- курячі шашлички в беконі на шпажках
- рулет з лаваша
- Грецький салат та "Цезар": рецепт з куркою і пармезаном, а на солодке спечу ще шоколадний тортик, ммм... обожнюю шоколад... ну як в таке свято обійтись без шоколаду? ... Не знаю, як ви, а я просто обожнюю його і не уявляю без нього свого життя, ну що може бути смачнішим?

— Залежачи від обставин суші смачніші за кашу, а соковитий шашлик в червоному вині може замінити плитку шоколаду... - замріяно промовляла Лада

— да дівчата смаки у вас трохи розбігаються, — посміхнулась Олівія, — щось є ще по списку?

— виноград, мандарини, водичка і шампанське чи вино, ну тут в кого які вподобання.
— Після такого списку потрібно неділю на дієті сидіти, радує що нас буде близько восьми чоловік, розділимо калорії, — посміхаючись плескає Даяну по спині.

— А чим прикрасити виберемо на місті
— Знаєш таку квартиру як в тебе і прикрашати не потрібно, я вже неділю ходжу заворожено роздивляючись маленькі деталі, але дзеркало на стелі у твоїй кімнаті не знаю чи то модерн…- саркастично сміялась сестра.

— Ну як сказав дизайнер моєму вітчиму, що дзеркальний декор додає світла спальня виглядає більш нарядно й урочисто. При нічному освітленні дзеркало теж перетворює спальню, наділяючи її романтичністю і загадковістю.
— Ого тут головне не загубитись, — зайшовши в середину здивовано промовила Даяна, — як маленька столиця.
— Це ж скільки потрібно обійти щоб дійти до потрібного відділу? згадуєш одразу фільми, що можна там десь сховатись на ніч і так жити.
Перед ними відкрилось величезне приміщення площею приблизно від двох з половиною тисяч метрів квадратних, спочатку йшли цілі стелажі з канцтоварами, побутовою технікою, одежею і нарешті вони дібрались до продуктів.

— До речі Олівія пам’ятаєш ми завтра маємо піти по магазинах, змінити імідж на більш діловий, а то подумає що я така як він…- задумливо подивилась на сестру.
— Звісно пам’ятаю, я вже приблизно знаю що тобі потрібно і які йому подобаються дівчата.
— я не повинна бути як всі, має бути родзинка, розумієш?!

— Ой лада та ти жменя ціла тих родзинок, на все життя йому вистачить, — сміялась Олівія тримаючись одною рукою за живіт, а другою за стелаж з крупами.
Тим часом поки дівчата розмовляли Даяна все вже поклала до возика.

— Дівчата тут залишились тільки прикраси я думаю ви самі впораєтесь, щось мені не добре я вас краще в машині зачекаю, Олівія віддала їй ключі й та пішла на місце де вони припаркувались.

Блукаючи між декором вони проходили ряд картин та фото рамок, порцелянових тарілок
— Може кульки візьмемо ніжно рожевого кольору, блакитного, такі приглушені тони й хлопавки, серветки тематичні? — перебираючи речами та проходячи очима повз рядів Лада пропонувала сестрі та запримітила симпатичного хлопця. Сестро, дивись який кароокий брюнет в чорній сорочці з розщібнутим верхнім ґудзиком, лакованими туфлями та чорними штанами, такий високий, мускулистий стоїть біля порцелянових тарілок котрі ми оминули.
— Де? Ой, Ладусь швидко йдемо в інший ряд поки він нас не запримітив разом...
— Ти що Олівія?- здивовано вона глянула на неї котра чкурнула в ряд білизни.
— то Влад стояв, — трохи наляканим поглядом вона дивилась на неї, нам не можна разом бачитись, а то наш план піде нанівець, в принципі ми все взяли то їдемо на касу, якомога далі від нього.
— Та ти що?! Такий красень… Ой не легко мені буде…тепер я розумію про що ти говорила…тут самій не закохатись, а то ж як я його кину…

Поки дівчата розраховувались, Даяна не особливо любила затяжні походи в магазин, тому трішки вигадала що їй зле, вона хотіла бути якомога далі від людей, звісно любить допомагати, але чомусь не переносить скупчення людей. Може вислухати... але її напружують походи по магазинах... доходячи до машини замислилась і не запримітила важливої деталі.

Натиснувши на кнопку сигналізації вона не почула звуку, щось не одразу придала значення цьому та машина відкрилась на здивування їй, тільки но сівши позаду салону автомобіля їй стукає хлопець у вікно...
— Дівчино, вийдіть з машини!- розлючено промовив хлопець
Даяна уважніше придивилась, це той що ледь її не збив коли вона ходила у ві сні, тисячі думок коїлись в її голові, не вже вислідив і вирішив поліцію нацькувати.
— Ні не вийду, взялась за дверну ручку.
Він смикає на себе, вона на себе і трохи відійшовши робить комусь дзвінок.
— Де ж ці дівчата, якийсь ненормальний, тільки вона шукати телефон, бачить його немає, а він був з іншого боку, тільки но відчиняти двері й він підійшов
— Дівчино, послухай… і вона йому дверима по носі випадково дає..
— Ой я не хотіла, вас зачепити, — зніяковіло Даяна намагається йому допомогти
Він дістає хустину і притуляє до носа
— Дівчино ви що ненормальна, я головне кладу речі в багажник, а хтось сідає в мою машину, — приглядівшись він впізнає її, - та ти що, це знову ти? Ти смерті моєї хочеш?ти що переслідуєш мене?. Вона бачить дівчат що вони стоять біля іншої такої ж самої машини Лада хапається за голову, Олівія не може втриматись від сміху.
— Вибачте я не хотіла, я переплутала машини…Дая розчервонілась, запропонувала допомогу, але той жахався від неї й щось буркнув.
— Ти що не дивишся на номери?! Колір однаковий та марка, номери ж то різні, де ти така взялась краще йди звідси, а то попадешся ще раз поліцію викличу…
Дійшовши до машини де стояли дівчата, вона йшла червона як помідор, на екзамені вона так не червоніла як сьогодні…
— А я думала що я дивна, тримаючись за живіт Лада вже не стримала сміху, - ти що подруго ну так же не можна, але за сміливість п’ять тобі, куди мені братись...
— Мені так соромно, він вже поїхав, а в мене осад зостався, тепер думає що я не з цього світу…Я так задумалась, краще потрібно менш бути в собі, а то ненароком ще когось покалічу…
Бачу нам всім потрібно перезавантажитись, пропоную, навіть наполягаю на тому що перед влаштуванням на роботу мені потрібно набратись сміливості, сьогодні йдемо в клуб, так би мовити дівич-вечір влаштуємо, а то ще ти Даянка знову зависнеш, відмов не приймаю...- серйозно була налаштована Лада, — потім хтозна коли підемо ще, на носі важлива місія...