13.1

Це був щасливий день та особливий ранок, який буває лише раз у житті. Вона зробила глибокий вдих та налаштовувалась на приємне… Тисячі привітань призначались їй в цей день, Він відчинив двері шикарного білого лімузина прикрашеного живими квітами.
— ходімо кохана, гості вже чекають в середині РАЦСу, з теплою усмішкою Матвій подає Даяні руку. Вона сьогодні була по особливому приголомшлива, пишна весільна сукня, біла фата і він в темно синьому костюмі, ця весна поєднає їх серця і в цей день вони стануть однією сім'єю…
Батько поправляє фату, а мати плаче від щастя… подруга з боку попиває третій келих шампанського зі свідком.
— Ладусь не налягай, тобі ще ціле весілля відбути, — посміхаючись вони підіймаються по сходах, схвильовані гості з букетами в очікуванні церемонії та свята. Відчинивши двері Матвій зайшов перший та протягнув їй руку вона тільки хотіла ступити за ним, як яскраве світло засліпило їй очі й за ним вона бачить вагітну Віку, як раптом зривається шалений гудок і гальма шин котрі приводять Даяну у свідомість....
Отямившись вона опиняється на вулиці та світло було не з дверей РАЦСу, а від фар автомобіля водій якого вчасно загальмував. Тут вибігає Лада з під'їзду,
— ти що Даяна здуріла? Добре що я вчасно побачила що тебе ніде немає… З тобою здуріти можна… що ти тут робиш в нічній сорочці по серед дороги? — висмикнувши її на тротуар, але водій котрий зупинився, вийшов з машини знервований та наляканий.
— Дівчино ви геть з розуму зійшли? Під колеса кидаєтесь? Добре що я загальмував в останній момент...

— Вибачте їй вона сновида! Будь ласка, я прослідкую за нею… — червоніла подруга перед ним від сорому за подругу
— Добре якби я не спішив викликав би поліцію, ненормальна... — подивився він на Даяну котра була розгублена.
Зайшовши в машину він чим дуже дав по газах і поїхав…
— От Дая... не могла ти хоть попередити коли будеш виходити я б нафарбувалась... — подивилась вона в слід іномарки, який красень тебе ледь не збив, ці мускули та футболка що майже прилягала до тіла, легка не оголеність, та ще й блондин з сіро-блакитними очима, мрія… — задумалась на хвильку потім накинулась на подругу з вичиткою…
Щось останнім часом ти геть мене не радуєш, може до лікаря?
— Знаєш що сама йди до лікаря… — обуреним поглядом подивилась на неї
— Ну добре не ображайся, от скажи що тебе керує і ввижається коли ти ходиш у ві сні...
— Лад зі мною давно цього не траплялось може стрес не знаю, Матвій мене покликав за собою і я ледь не ступила на дорогу, хлопець вчасно загальмував…а то б я с тобою тут не стояла... Мені ще подякувати йому потрібно, але соромно...
— Знову Матвій… — знервовано вона подивилась на неї…
— Ой все… тільки не починай...