12.3

— Дівчата, котра зараз година? У мене годинник щось зупинився, — потикавши по склу, Олівія так і не змусила його запрацювати.
— Дев'ята вечора, а що, усім спати? Олівія,знову ти матусю увімкнула? — мовила Лада.
— Та ні, просто хочу щось поїсти. Давайте щось приготуємо, і ти, Ладо, розповіси про свій план.
— О, давайте Даянин фірмовий пиріг! — плеснула вона подругу по плечу.

— Для пирога потрібно, щоб тісто годину в холодильнику постояло. Ми будемо його їсти в кращому разі о дванадцятій ночі... У мене є ще одна фірмова страва, але для цього давай спочатку подивимося, що в тебе є в холодильнику.
— Ну... — опустивши очі, зніяковіла Олівія.
— Ти що?! — здивовано подивившись у холодильник, мовила Лада. — Узагалі в магазин не ходиш?

— Та отож, мала. Один вихідний, початок місяця — багато статей на весну потрібно написати, а по магазинах взагалі немає часу ходити.

— Ну добре, бачу, мінімальні інгредієнти є, і це вже добре.

— Бачиш, вона любить у нас готувати. Усі мої кавалери її хвалили — вірніше, мене, коли вона готувала, а я їх пригощала, щоб оцінили, яка «я» хороша господиня. То деякі проходу потім не давали... — От ти дограєшся, Ладо, з тими хлопцями! Краса не вічна... — мовила Даяна.

— Я згодна з тобою. Постаріємо — і що тоді? Треба й іншим зацікавлювати, внутрішнім світом. Обгортка з роками відходить на другий план...

— Ой, дівчата, усе! — Лада вже починала нервувати від їхнього осуду. — Добре, сестро. Даю, — перевела тему вона, — кажи, що потрібно робити, щоб швидше приготувати твою фірмову страву. Але спочатку розкажи рецепт, а то раптом алергія в когось.

— Я бачу, у тебе залишилося одне яйце, три перчики, жменька грибів, трохи сиру й дві курячі гомілки... Хм... Придумала! Це не пиріг, але вийде смачно. Значить так: промиваємо та ріжемо перчики навпіл, вичищаємо серцевину, далі кладемо тертий сир, із гомілок зріжемо філе, наріжемо, змішаємо з яйцем і викладемо в наші перці, а зверху — промиті й нарізані печериці та ще трохи тертого сиру.

— І все?

— Так. Ну, можемо ще гречки трохи відварити на гарнір. І ставимо, звісно, у духовку при ста вісімдесяти градусах на тридцять п'ять хвилин. Це буде дуже смачно... — усміхаючись, вона зачиняє дверцята духовки.

— Ну добре, давайте, поки воно запікається, заваримо чаю, і ти розповіси, що у тебе за ідея, сестричко.

— Оскільки ти нас прихистила, і в нас... усе ясно... розбите кохання... Дві зламані долі й одна, яку потрібно вберегти... Ти згодна зі мною, Даяно?

— Так, абсолютно, — важко зітхнувши, вона відвела очі вбік.

— Можеш розповісти в деталях, що саме за бізнес у вітчима з тим його партнером, який є також інвестором багатьох інших фірм? І чому саме ти маєш вийти заміж за його сина?

— Зараз він займається будівництвом котеджного містечка за містом, і інвестор, Борис Віталійович, вклав туди половину суми, а іншу обіцяв пізніше. Будівництво зупинилося, а чому — мені не розповідають, тільки пояснили, що зараз криза, і тепер він відмовляється від партнерства, вимагає свої гроші назад і надалі вкладати не буде. Може, посварилися... Хтозна.

— Ну а при чому тут ти?

— Це як династія. Їхні діди — військові й дружать змалечку, їхні сини теж, і вони завжди хотіли родинний бізнес та невістку зі «своїх». І тепер випала нагода нас із Владом одружити — для них це вигідний союз. Ще з самого дитинства вони нас сватали, й інших кандидатур не схвалюють, а наші матері вже планують весілля на літо. Їх навіть не цікавить наша думка — це обов'язок! А я його не кохаю, та й він ще такий бабій... Проте батькові не перечить, бо той усе в нього відбере. Це ж татусів син, розбещений до того ж... Цілий букет! А я Артема кохаю... І батьки цього прийняти не хочуть. Доведеться мені обирати: або сім'я, або Артем...

— А син де працює? Яка зовнішність у нього?

— Батько подарував йому ресторан. Уявляєте, як усе просто, коли є гроші? Дуже вродливий, але характер...

— Цікаво: Лада та Влад, — замислилася сестра.

— Що саме? — здивовано подивилася на неї Олівія.

— Чому ти так цікавишся ним?

— А якщо я закохаю його в себе й зруйную таку вашу «династію»? Його батько на знак дружби продовжить вкладати гроші, бо його син погано з тобою вчинив. Конкретного плану в мене ще немає, але суть у тому, що ти не будеш винна. А оскільки Влад — поганець, то совість мене не гризтиме, — саркастично усміхнулася дівчина.

— Це дуже сумнівно — закохати в себе бабія. Головне — сама не закохайся в нього, я не хочу, щоб ти страждала через свою ідею...

— Перчики готові! — перервавши їхню розмову, оголосила Даяна. Вона вже гарно засервірувала стіл на трьох і розклала їжу по тарілках.

— Ммм... Це так пікантно! Ще б вина... — задоволено смакували дівчата.

— Де ти такі ідеї береш? Може, тобі кухарем попрацювати?

— Я вважаю, що кожна жінка — чудовий кулінар і вміє смачно готувати. Головне — рецепт і послідовність, і нічого складного тут немає. Ти просто в усе, що робиш, укладаєш частинку душі.

— Добре, дівчата, дякую, — попоївши, Олівія підвелася з-за столу й зібралася йти готуватися до сну.

— Ладусю, я обміркую твою пропозицію. Це може мати великі наслідки, і якщо дійсно це робити, то потрібен чіткий план. Ранок вечора мудріший, тож усім добраніч.

Розстеляючи диван, Даяна думала про те, наскільки ми самовіддані у своєму коханні й наскільки гроші знецінюють усе справжнє... Їй не подобалася авантюра, яку вигадала Лада, але це був їхній вибір. Знаючи подругу, вона розуміла: Лада дуже самовпевнена та вперта, і якщо вже щось вирішила, то вороття назад не буде. Це трохи бентежило Даяну, а з іншого боку — відволікало від власних хвилювань...