12.1

— Оскільки ми мешкаємо в центрі столиці, звідси дістатися можна й пішки. — Куди? — з цікавістю вони дивилися на Олівію. — Зараз побачите! Тільки йдіть за мною, а то ще розгубитеся.

— Ну, ми ж не малі діти, вимкни матусю, — усміхнувшись, Лада подивилася на неї.

Вони йшли повз будинки та вулички. Трохи далі починалися дерева й чагарники, а дорога повертала вгору. Дівчата не зовсім розуміли, чому піднімаються пагорбами, минаючи сухі гілки дерев. Йдучи травою, вони побачили перед собою паркан із сітки. Олівія підійшла ближче, але те, що шукала, не знайшла.

— Йдемо далі вздовж паркану... О, нарешті! Дівчата, залазьте через цю дірку.

Вони пролізли крізь неї й вийшли з кущів.

— Ого... Ну ти й завела нас! А нормального ходу тут немає? — Дівчата, є, але ми, тутешні, так не робимо... вірніше, я, — усміхнувшись, вона показала рукою на красу, що перед ними відкрилася. — Ласкаво просимо до Національного ботанічного саду імені Миколи Гришка!

Вони обтрусилися від сухого листя й трави та почали розглядати дивовижний краєвид.

— Хто б міг подумати, що в центрі Києва така краса! — Ну, це тільки початок. У дитинстві ми з сім'єю приходили сюди часто, майже щовікенду, а особливо навесні. Територія тут величезна, тож гуляти можна довго, відкриваючи для себе нові місця й просто отримуючи задоволення від прогулянки...

Навколо панували тиша й свіже повітря. З весни тут усе цвіте, а аромати чути ще до входу.

— Магнолії, сакури, бузок та багато іншої краси побачите в квітні-травні. Ви ж тут надовго? — Швидше за все, — вони перезирнулися між собою. — А які тут троянди, маки, лаванда... Прекрасний японський сад, буддійський куточок та інші дивовижні ділянки! Широкі алеї, затишні місця. Також є оранжереї. Місцями сад трохи занедбаний, зважаючи на величезну територію, але звідси відкриваються дивовижні види на Дніпро, Київ і Видубицький монастир. Ходімо, я покажу вам мій улюблений куточок у традиційному корейському саду. Там ще в п'ятирічному віці я познайомилася з одним хлопчиком. — І ти це пам'ятаєш? Щоб я кожного залицяльника пам'ятала! — здивовано подивилася на неї сестра. — Так, я там познайомилася з Артемом. Він катався на роликах і випадково зачепився за камінчик. А я тоді всім допомагала без розбору! Шість років мені було. Так ось: знайшла подорожник, приклала йому до коліна, — засміялася Олівія. — Він катався на таких чотириколісних роликах — з одного боку два колеса і з іншого два, зараз таких, мабуть, уже й немає. На знак вдячності він вчив мене кататися, поки батьки прогулювалися парком. Його тато працював тут садівником. — А йому скільки було? — Сім років, дуже кмітливий хлопчик. — І що трапилося далі? — Далі я виросла, і ми рідко сюди приходили, а потім я взагалі його не бачила. Але пів року тому мені дали завдання по роботі — написати статтю про ботанічний сад. І я, як ні в чому не бувало, підходжу до молодого високого хлопця. Він був зеленоокий, із рудим волоссям та рудими веснянками на носі. Я запитую, у кого можу взяти інтерв'ю і чи він є співробітником. Він щось писав у папці, аж враз піднімає очі — і тека випадає в нього з рук. Я подумала, що він злякався мого зросту, а він як закричить на всю округу, підхопив мене, почав кружляти й вигукує: «Оливка!» Так він мене називав. Я злякалася, кажу: «Що ви робите? Поставте мене на місце!», а він кружляє й говорить: «Так це ж я, Тьома! Ну, ролики, подорожник...» Вже поставивши мене на землю, тримає за плечі й дивиться у вічі — упізнала чи ні. Я тоді так засоромилася, вся почервоніла... І дійсно не зрозуміла, чому одразу не впізнала — мабуть, спочатку десь у думках літала... Потім ми почали гуляти як друзі, а пізніше — зустрічатися.

Коли я розповіла своїм рідним, що в мене є хлопець на ім'я Артем, вони не схвалили мій вибір, заборонили з ним бачитися. Не знаю, чому мати така... Чи це гроші її такою зробили... Забрали в мене телефон, кишенькові гроші — хоч я в газеті й заробляла, але цього було замало... А потім розповіли, що в них складний період, криза в бізнесі, і єдиний вихід — це вийти заміж за сина батькового партнера, який є інвестором багатьох фірм і дуже багатий. Інакше вся сім'я буде в злиднях, брат кине навчання, і тільки я можу витягти їх із цього становища... Я сказала, що подумаю.

Мама промивала мені мізки, казала, що в Артема лише кімната в гуртожитку, та й він ще два роки навчатиметься в аспірантурі, і що про те життя, у якому я виросла, я мушу забути... Мовляв, якщо раптом він виявиться таким, як наш рідний батько, й покине мене вагітною, я залишуся ні з чим і без фінансової підтримки рідних, оскільки вони збанкрутують... Що потрібно витягати сім'ю з прірви...

— Жах який! Оце натиск! — співчутливо подивилися на неї дівчата. — Але в мене є секрет, і він тільки між нами. Ось, до речі, він іде! — і на всіх парах вона побігла до свого коханого.

Він кружляв її у своїх обіймах і цілував. Дівчата підійшли ближче.

— Знайомтеся, це Артем, мій коханий. Він про все знає, тому ми зустрічаємося таємно, поки не вирішимо проблему.