Розділ 11.Безсоння

Їй не спалося. Вмостившись у кріслі вітальні та накрившись пледом, за майже п’ятою чашкою кави за ніч Даяна не могла вгамувати внутрішню істерику та важкі думки. Переїзд, зміна обстановки — це чудово, але відчуття того, що наступного тижня в тебе мало бути весілля, що ці дні ти мала проводити з коханим, розмірковуючи про щасливе майбутнє, і що цього вже ніколи не буде, бентежило її до глибини душі... Немов хтось узяв і з такою силою стиснув серце, що важко було зробити ковток свіжого повітря.

Усе дитинство вона до дрібниць та деталей мріяла про розкішне весілля. Сукня фасону «русалка» з білосніжним оздобленням, створеним із трьох типів тканини: однотонної основи, повітряного мережива шлейфу й сюжетного гіпюру на рукавах та спинці; елегантна зачіска нареченої та кохання довіку. Привітання родичів, гучне застілля, музика та багато-багато квітів; тато веде під вінець свою улюблену донечку, мати знімає фату — усе так, як вона переглядала на старих касетах у батьків... Щасливий медовий місяць на березі океану й коханий чоловік поруч. А натомість — розпач...

Чи розуміємо ми, що ті люди, які нам важливі, з нами не назавжди? Чи вчасно цінуємо їх? Чи достатньо зусиль доклали, щоб їх не втратити? З часом починаємо сумувати не за людиною, а за спогадами, пов'язаними з нею. А може, кохання — це фантом, який зникає з часом?

Вона ніяк не може змиритися з тим, чого вже не буде, що в неї відняли право бути щасливою з тим, хто заполонив порожнечу після невдалого кохання, змусивши почуватися ще більш розбитою. Навіть не знаючи, чи можна це склеїти, коли в душі самі лише шрами...

Відчути в один момент себе найщасливішою на планеті — і найнещаснішою...

— Досить сліз, усе! — Вона зайшла до ванної кімнати й у якусь мить відчула і злість, і жаль, що не втрималася від емоцій, які затьмарили їй розум.

— Це нестерпно — настільки сильно кохати людину й водночас ненавидіти її! Згадувати все приємне й розуміти, що цього вже не буде, що він уже не твій, що його викрали... НЕНАВИДЖУ це! НЕНАВИДЖУ!

Від крику збіглися дівчата й побачили, як Даяна, розбивши дзеркало, повільно сповзала по стіні від болю та істерики.

Дівчата напоїли її заспокійливим та обробили рану, перев'язавши руку. Нарешті заспокоївшись, вона заснула.

— Олівіє, це дуже важко, я не знаю, як її витягнути з такого стану...

— Щось вигадаємо, не хвилюйся. Вона рано чи пізно мала виплеснути гнів, не тримаючи в собі, але краще б без шкоди будь-кому... Якщо вогонь виривається з-під контролю, він може охопити весь будинок — і це зовсім погано. Так і людина: якщо в неї всередині розгорілося полум'я, а саме гнів, і вона його не гасить, можна завдати шкоди й собі, й іншим. Емоції треба вміти контролювати. А ще краще — свої емоції потрібно приймати та розуміти.