Розділ 10. Столице, зустрічай!

Атмосфера Києва сповнена метушні, де час біжить нестримно швидко. Столиця так і вабить своєю величчю всіх охочих підкорити її, але це вдається далеко не кожному. Когось вона ламає, а комусь дарує виграшний квиток у світ. І якщо ти вже приїхав підкорювати її, то мусиш віддати всі сили, інакше вона тебе просто поглине.

На платформі дівчат вже зустрічала Олівія — дівчина з виразними карими очима та дивовижно привабливою усмішкою з ямочками на щоках. Вона була невеликого зросту, з чорнявим волоссям до плечей, через що її часто плутали з п'ятнадцятирічною. Це неабияк її дратувало, адже оточення не сприймало дівчину серйозно.

— Привіт, Ладко! Рада тебе бачити, хоча ти й подзвонила вельми неочікувано. Третя година ночі як-не-як! Не знаю, дівчата, що у вас там сталося — сподіваюся на подробиці вже після приїзду додому. Краще зранку: якраз неділя й у мене вихідний. Беріть валізи й ходімо до моєї «ластівки».

Вона подивилася на супутницю подруги й додала:

— До речі, я так розумію, ти Даяна? А то бачу, Лада немов води в рот набрала, замість того щоб представити подругу.

— Та ти мені й слова не даєш вимовити! Яка ж ти балакуча — я вже й забула про це. Одразу видно, що в редакції працюєш.

— Та що там, я вести колонку в місцевій газеті всього-на-всього почала. А ходила ж на десятки кастингів, щоб по телебаченню показували, щоб у знаменитостей інтерв’ю брати... Але через мій зріст вони навіть не дослухають, а кажуть, що підлітків не беруть, навіть резюме моє не читають...

— Ну, усе ще попереду, тобі тільки двадцять п’ять!

— Так, Даянко, знайомся, а то ми заговорилися. Це моя сестра по батькові, на три роки старша. Батько покинув їх, коли мати була вагітна нею.

— Так… але мені пощастило більше, ніж тобі, Ладко. З мамою одразу одружився її однокласник. Він тоді тільки починав свій бізнес, але маму любив ще зі школи, а до мене й досі ставить як до рідної. Ви гадаєте, звідки ця машина й квартира в центрі Києва? — вона з радістю показувала свій автомобіль, яким вони й дісталися помешкання.

— О-о-о, сестро, бачу, район престижний! Усе так охайно й просторо, територія засаджена деревами та квітами.

— Ви ще не бачили фоє! — усміхаючись, вона відчинила двері.

Усередині чекала мармурова підлога з високими стелями у світлих тонах. Здавалося, ніби потрапили до музею, де багато зелені й картин.

— Я живу на третьому поверсі. Ліфт поки не працює, тому пройдемося пішки.

— Дивно для такого будинку...

— Ну, усюди є недоліки, нічого не вдієш. Якщо турбуватися через кожну дрібницю, то можна не помітити головного... Ну ось, дісталися.

Відчинивши двері, дівчата побачили простору двокімнатну квартиру з панорамними вікнами. Інтер'єр поєднував у собі вишуканий стиль та комфорт, а кухня була об'єднана з вітальнею.

— Так, модерн — мій улюблений стиль! Ця округлість і плавність ліній...
— Бачу тебе вітчим балує...

— Так.... Але цю квартиру він на мене переоформить і я тут житиму лише за однієї умови...

— І якої ж?

— Вийти заміж за сина його партнера по бізнесу...

— І ти погодилася?

— Не зовсім.... Він запропонував мені місяць подумати та пожити тут, а потім сказати своє рішення. Але про це згодом. Вам потрібно перепочити з дороги, тому тимчасово почувайтеся як удома, а там щось вирішимо…