7.1

Гуляючи набережною вздовж Південного Бугу, вони милувалися засніженим містом. На вулицях ще лежав сніг, а морозними вечорами навіть у рукавицях було важко зігріти руки. У такі миті особливо помічаєш красу всього, що тебе оточує, і хочеться поділитися нею з найближчою людиною. На узбережжі часто можна було побачити рибалок, місцевих жителів, які вигулювали собак, та закоханих, що прогулювалися, міцно обійнявшись.

— Не їдь, Матвію... У мене зовсім погане передчуття. Не хочу тебе відпускати... — чомусь тремтіння не минало. Звідкись із глибини підсвідомості в душу просочувалася тривога, яка заважала Даяні тверезо мислити.

— Кохана, дівчинко моя... Тих грошей, які я заробляю, нам не вистачить. А весілля буває лише раз у житті. Я хочу, щоб ти ні в чому собі не відмовляла.

— Для мене головне, щоб ти завжди був поруч. Можна й у вузькому колі, без розкоші...

— Даяночко, я лише на три місяці. Тим паче їду не сам, а з друзями. Навесні ми одружимося, ти якраз усе підготуєш. Я ж можу на тебе розраховувати? Поки поживеш у батьків, а потім винаймемо житло й заживемо. Дивись, усе, що не робиться, — на краще. Ну ж бо, підійди до мене, я тебе поцілую.

— Ну добре... — підійшовши, вона сумно подивилася йому в очі. Він ніжно поцілував її. — О котрій завтра виїжджаєш?

— О восьмій ранку. Ти ж мене проведеш? — з надією подивився він на неї.

— Так... Хоч зовсім не хочеться тебе відпускати...

— Уже сімнадцята година. Мушу бігти, ще деякі речі потрібно зібрати. Тебе провести додому?

— Та ні, я ще прогуляюся. Може, завітаю до Лади, давно з нею не бачилася.

— Добре, — пригорнувши її до себе й поцілувавши, він пішов.

Тим часом, прогулюючись засніженим містом, Даяна почула дзвінок телефону. Телефонувала сама Лада.

— Даянко, привіт! Я зараз біля нашої улюбленої кав'ярні. Хочу тебе побачити, тож підходь.

Кава була великою слабкістю дівчат, тому вони довго шукали своє ідеальне місце, де можна було посидіти в теплі й затишку. Кав'ярня, захована в невеличкому дворику, була оформлена в стилі прованс. Просторе приміщення мало особливу атмосферу: приглушено-жовті стіни з елементами цегляної кладки, оливкові штори, лавандові деталі. Інтер'єр доповнювали букетики сухої лаванди та живі кущики в горщиках.

— Привіт, Ладусь... Мене не полишає передчуття, що ось-ось станеться щось недобре...

— Даянко, це все перед весіллям. Не хвилюйся. Я читала в журналі, що майже в усіх так буває.

— Заспокоїла... До речі, ти ж будеш моєю дружкою?

— Ну звісно, буду, — усміхнулася Лада, міцно обійнявши подругу.

Після цього вони ще довго фантазували про майбутнє весілля.
Почуття неземного блаженства після пропозиції коханої людини одружитися дуже швидко змінюється хвилюванням і запитанням: «Що далі?» Попереду чекала велика підготовка. Потрібно було приділити достатньо часу кожній дрібниці, адже саме з деталей і народжується той особливий день, який хочеться пам'ятати все життя.