Розділ 6. Все вирішить доля

Минуло два місяці...

Це був кінець осені. Перший сніг укрив землю, віщуючи холодніші дні, хоча надовго зазвичай не затримувався. Узимку все здається набагато світлішим і теплішим, усупереч морозним візерункам на вікнах. Він з'являється ніби в казці — за одну мить — і, іскрячись під ногами, віщує наближення Нового року та передчуття справжнього дива, яке можна лише уявити.

Матвій відтоді наче зник. Ні дзвінків, ні випадкових зустрічей...

Даяна встигла влаштуватися на роботу, а Лада зв'язалася з якоюсь дивною компанією.

Кілька разів Даяна проходила повз його роботу, але так і не побачила Матвія. Засмутившись і зневірившись, вона перестала робити кроки назустріч сліпій долі. Та ще й Ладка підлила олії у вогонь: мовляв, Ірма казала, що зараз він із кимось зустрічається. Але в подруги Даяни, як завжди, був власний план.

Вона не могла знайти собі місця, постійно картаючи себе:

— Невже я його зовсім не зачепила?.. Невже це все?.. Ми так і залишимося добрими знайомими, а він знайде собі іншу, гарнішу за мене... Навіть думати про це не хочеться... У мене більше немає сил щось доводити... Я не можу змусити його покохати мене й бути поруч, як би мені цього не хотілося... Дивне відчуття безпорадності... Ненавиджу це...

Її думки перервав телефонний дзвінок.

— Алло, привіт, Даянко! Ти так і сидиш удома? Бачила, який надворі снігопад? Збирайся хутчіш! Через сорок хвилин виїжджаємо на офіційне відкриття тюбінгового парку розваг «Dream Park».

— Це що таке? У таку погоду краще вдома побути...

— Жодних відмов! Одягайся тепліше. Чекаю на зупинці!

Лада знала, що Матвій буде там. Днями вона листувалася з його другом, тож гаяти часу не збиралася.

Вони дісталися місця маршруткою № 5А. Від кінцевої зупинки пройшли трохи ліворуч, у напрямку річки, і перед ними відкрився мальовничий зимовий краєвид.

Таких, як вони, сьогодні у Шкуринцях були сотні: у комбінезонах і джинсах, зі сніжколіпами та «бубликами» — надувними камерами, які всі тягнули за собою по снігу.

Усі прийшли на офіційне відкриття парку.

Гірку облаштували в селі неподалік Південного Бугу. Довкола панувала святкова атмосфера: працювала фуд-зона, Санта-Клаус зі Снігуронькою без упину танцювали й розважали гостей.

Нижче розташувалася безкоштовна ковзанка просто неба. Потрібно було лише залишити заставу або документ і отримати ковзани. Каток був невеликий, зате людей було небагато, тому кататися було доволі комфортно.

Скотившись кілька разів на тюбах, дівчата пішли на ковзанку й узяли ковзани напрокат.

Даяна ще змалку любила кататися на ковзанах — це була давня традиція їхньої родини. Але, помітивши Матвія, вона раптом розгубилася. Усередині все перевернулося. Серце закалатало, коліна затремтіли, вона втратила рівновагу, перечепилася й упала просто на лід.

— Привіт, — під'їхавши до неї, Матвій допоміг їй підвестися. — Шкода, що я був так далеко. Інакше із задоволенням упіймав би тебе ще раз, — промовив він, усміхнувшись.

— Дякую тобі. Напевно, це доля — постійно падати. Щоправда, цього разу просто на лід...

— Покажи руку.

На долоні була невелика подряпина. Матвій наполіг, щоб вони разом пішли до заміського будинку Тимура й обробили рану.

І падав сніг — пухнастий, тихий, заворожуючи все навколо своєю чарівною красою.

Поки одні друзі розпалювали мангал і смажили шашлик, інші повибігали надвір і, мов малі діти, почали жбурлятися сніжками. Дівчата теж із захопленням долучилися до гри.

Даяна жбурнула Матвію сніжку просто за комір, поки він не бачив. Обернувшись, він одразу кинувся її наздоганяти. Загравшись, вони відійшли досить далеко від усіх. Матвій перечепився через замерзлий замет, не втримав рівноваги й разом із Даяною впав у сніг.

Він завмер лише на мить.

Його долоні ніжно торкнулися її обличчя. Погладивши щоку, він несміливо поцілував її й, зустрівшись із Даяною поглядом, поцілував ще раз — уже впевненіше.

Спочатку ледь торкнувся губами її носика, а потім — губ.

Це був поцілунок, що розтопив не лише кригу навколо, а й усі страхи, які вони так довго носили в собі.

Вистачило одного погляду, який сказав більше, ніж тисячі слів. Іноді почуття неможливо пояснити. Просто в якийсь момент поруч із людиною стає так добре, що весь світ ніби відходить на другий план. Хочеться проводити разом кожну хвилину, ділити радощі й переживання, зустрічати світанки та проводжати вечори. Саме так, тихо й непомітно, народжується справжнє кохання.
 

— Матвііію! Даянооо! — здалеку долинули голоси друзів. — Усе готово! Де ви?

— Куди вони поділися? Невже вони разом?! Найцікавіше, як завжди, без мене! — невдоволено пробурмотіла Лада. — Уже кілька хвилин вас кличемо...

— Нас, мабуть, уже зачекалися, — промовив Матвій.

Він допоміг Даяні підвестися, ніжно взяв її за руку й поцілував долоню.

Хлопці співали пісень, пили гарячі напої, а вони сиділи біля каміна, зігріваючись в обіймах одне одного. Здавалося, що для них більше нікого не існувало.

Даяна відійшла по ще одну чашку глінтвейну. Саме тоді до неї підійшла Ірма. Вираз її обличчя був невдоволений, а сама вона явно перебрала з алкоголем.

— Навіщо він тобі? Залиш його у спокої. Це я видалила твій номер з його телефону.

— Ірмо, ти чого?

— Він давно хотів тобі зателефонувати, але я сказала, що в тебе вже є хлопець і ти щаслива з ним.

— Ну навіщо?

— Ти зрозумій, після того як загинули наші батьки, ми з ним були тільки вдвох. А потім з'явилася ти. Я не злюбила тебе з першої хвилини, щойно побачила, тому що він так на тебе дивився, ніби більше нікого не бачив. Тільки не кажи йому про нашу розмову, інакше пошкодуєш.

Домовивши останні слова, Ірма, зморена алкоголем, майже одразу заснула просто за кухонним столом.

Матвій обережно переніс її до ліжка, а вони з Тимуром підготували кімнату для дівчат, адже всі інші місця вже були зайняті.