5.3

Субота, ранок. 5:30

Даяна з переляку набрала купу ліків, бинтів і пластирів, а Лада — тонну косметики та підбори.

— Це жарт? Підбори в лісі? Ладко, ти перегрілася?

— Ой, хто б говорив! Он у самої — хоч зараз аптеку відкривай.

— Куди ми зібралися?.. Знову в якусь халепу потрапимо...

— Даю, перестань. Он, дивись, скільки машин уже прибуло. Ого, яка велика компанія! Здається, серед них я бачу світловолосого красеня. Усе, давай підводься, зітри з обличчя хвилювання, намалюй посмішку — і мерщій униз.

Привітавшись і перезнайомившись з усіма, дівчата сіли в машину Тимура — того самого світловолосого красеня, який одразу сподобався Ладі. Тож вона вмостилася ближче до нього, а той, без упину щебечучи, розповідав, що навіть одного вихідного на порогах цілком достатньо, щоб відірватися від рутини, збагатитися новими враженнями й у понеділок мати чим похизуватися перед колегами. Вони вирушили до села Гнівань, де мали стати на воду й розпочати маршрут до села Ворошилівка.

— Ну і що з цим робити? Куди весло?

— Почекай, я читала в інтернеті, що треба гребти: ти — з одного боку, а я — з іншого. Або це в каное... А це ж каяк... Щось я заплуталася...

— Ладко, ми з тобою найостанніші. Дивись...

— Ну й добре, що ніхто не бачить цієї ганьби. Як-небудь до наступного року догребемо до берега. Ой, почекай, хтось телефонує. Як же незручно в цьому жилеті! Даю, допоможи: повернися до мене й дістань телефон.

— Саме зараз?

— Так! Раптом це Антон дзвонить.

— Це що, жарт? Який ще Антон?

— Мій майбутній чоловік. Власник великої туристичної фірми. Щоправда, він про це поки що не знає. Антон хотів зробити мені якийсь сюрприз, щось привезти із закордонного відрядження й заодно зустрітися. Ми днями говорили телефоном. Ну ж бо, допоможи мені!

— Почекай... Я зачепила жилет за щось. Ой, він ще й розстебнувся. Просто чудово... Ладо, тримай весло!

— Зачекай, я, здається, веслом за щось зачепилася. Якась рибальська сітка... Та ще й натягнута проти течії. Зараз відчеплю...

Даяна потягнулася до Лади, Лада — до сітки, і вони разом втратили рівновагу, перекинувшись разом із каяком.

Матвій був попереду й, почувши їхні крики, озирнувся. Побачив перевернутий каяк, Ладу у воді... а Даяни ніде не було. Він зі Славком миттю кинув свій каяк, попросивши Тимура притримати його, щоб не віднесло течією. Коли вони підпливли ближче, Лада закричала, що Даяна погано застебнула рятувальний жилет, бо ніколи раніше цього не робила.

Потік води відніс її до великого каменя, за який вона вхопилася. Матвій підплив ближче й простягнув руку, але вона навідріз відмовлялася.

— Мене зараз понесе течія! Я зовсім не вмію плавати!

— Не бійся. Ну ж бо, подивися на мене. Тримайся за мою руку, — упевнено сказав він.

Схопивши її за руку, Матвій допоміг Даяні дістатися берега.

Поки Даяна приходила до тями після пережитого, Матвій добряче відчитав дівчат і відправив їх зі Славком до села, де друзі, які не брали участі у сплаві, розбили табір за селом Ворошилівка, біля джерела та гранітних виходів.

Поки вони дійшли, хлопці вже припливли, розпалили багаття, а ті, хто не сплавлявся, наловили риби й почали варити юшку.

— Ану, дівчата, допоможіть хлопцям, — запросив один із друзів.

— Якщо чесно вам зізнатися, я ніколи не готувала юшку на природі. Боюся, що зіпсую всю вечерю, — промовила Лада, зніяковівши.

— Нічого страшного. Навчимо і тебе, і подругу. Дуже класний рецепт, слухайте й занотовуйте собі десь. Спочатку для приготування юшки краще використати чавунний казан. Потім спорудити для нього опору з трьох товстих гілок: дві вкопуються в землю, а третя слугує перекладиною між ними.

Багаття розпалюємо, як завжди, але є один нюанс. Вогонь під казаном має бути таким, щоб юшка лише злегка кипіла, а не вирувала щосили. Для цього краще мати під рукою великі дрова або поліна, щоб за потреби можна було швидко приборкати полум'я.

— А тепер перейдемо до самого процесу.

— О, бачу, Петро знову когось повчає, — засміявся Матвій. — Але це вам, дівчата, тільки на користь. Спочатку треба навчитися, а вже потім братися до справи, а не навпаки.

Він пильно подивився на Даяну, не відводячи очей.

— Та йди ти, Матвію, куди подалі. Не заважай. Стоїш тут, мов будяк серед фіалок, тільки бурчиш, — відмахнувся Петро.

Цей чоловік мав непростий характер і гострий язик, але молодих дівчат любив, особливо повчати, коли бачив, що його уважно слухають.

— Так от, Ладо і Даяно, для приготування юшки:

1. У підсолену киплячу воду додаємо почищену й крупно нарізану картоплю. Знову доводимо до кипіння, вчасно знімаючи пінку.
2. Додаємо моркву, нарізану кружальцями. У жодному разі не тріть її на тертці. Великі шматочки овочів — родзинка справжньої юшки.
3. Разом із морквою можна покласти цілу цибулину. Розрізати її не потрібно — вона додасть страві аромату. Після приготування цибулину можна вийняти.
4. Коли овочі майже готові, додаємо почищену рибу. Готується вона швидко, тому не варто класти її раніше — просто розвариться. Дрібну рибу можна варити цілою, а велику краще розділити на кілька шматків.
5. Щойно юшка закипить, знімаємо пінку, якщо вона утворилася, і додаємо зелень та улюблені спеції.
6. Залишається дочекатися готовності риби. На це знадобиться не більше шести хвилин. Ось і все, дівчатка мої, смачнюща юшка готова! Можна знімати її з вогню, накрити кришкою й дати трохи настоятися.

Вони ще трохи почаклували над вечерею, після чого всі посідали біля багаття.

Із давніх-давен люди вірили, що сидіти біля вогню й спостерігати за мерехтливим полум'ям — це своєрідний ритуал, який заспокоює душу. Потріскування багаття, іскри, що здіймалися в небо, відблиски на обличчях друзів, приємна напівтемрява, цікаві історії та спільні пісні дарували відчуття справжньої єдності.