5.2

Лада цілісінький день приводила себе до ладу. Адже поруч із таким успішним чоловіком у хорошому ресторані повинна бути шикарна жінка. Вони поїхали до магазину по нову сукню. На гроші, які переслали батьки з-за кордону, вона придбала обновку й, глянувши на себе в дзеркало, залишилася цілком задоволена.

— Ладусь, я, напевно, сьогодні ще в тебе залишуся. Раптом щось трапиться, то батьки мене не відпустять.

— Це чудова новина. Дякую, подруго. А то щось я сама почала хвилюватися. Ну добре, я побігла — він уже чекає, маємо разом поїхати.

Він заздалегідь замовив столик, що справило на Ладу ще одне приємне враження. На її здивування, його зовнішність і манера спілкування теж виявилися дуже приємними. Аби не виглядати ненажерою і з огляду на ціни страв, вона замовила собі салат «Цезар» і трохи вина. Її кавалер, навпаки, у виборі страв абсолютно ні в чому собі не відмовляв. Однак наприкінці вечора на неї чекав сюрприз. Поглянувши на рахунок, її «будівельник» запропонував:

— Облишмо дріб'язок, а просто розділимо навпіл.

Після секундного здивування й замішання вона взяла рахунок і швиденько прикинула вартість своїх страв.

— Добре, я оплачу тільки за себе. Мені потрібно відійти ненадовго.

На що він вийшов разом із нею, пояснивши, що нібито йде покурити, а насправді — щоб вона не втекла.

Лада трохи відійшла й нервово почала телефонувати подрузі.

— Алло, Даяночко, сонечко, рятуй! Я в ресторані. Цей пройдисвіт не хоче за мене розраховуватися. Будь ласка, дістань із рожевої скриньки на підвіконні гроші, які мені дали батьки, щоб за квартиру розрахуватися, і підвези їх сюди.

Поки вони повернулися за столик, під'їхала Даяна й непомітно передала гроші, щоб «будівельник» нічого не помітив. Після цього Лада попросила її зачекати на тролейбусній зупинці.

Повернувшись до столика, їй уже не було про що з ним говорити. Вона попросила відвезти її до себе на район і дорогою забрати із зупинки нібито після роботи її подругу, що він і зробив.

Вийшовши з автомобіля, дівчата одразу почали жваво обговорювати ситуацію.

— Ось тобі й принц заморський. Не думала, що такі ще бувають.

— Уяви собі, бувають. І саме на такого я й попалася. Я готова була провалитися крізь землю після почутих слів. Щоб я ще колись розраховувалася за побачення? Це ганебно з його боку! Зараз же видалю його номер і додам у чорний список. А ще краще — викладу його в групу «Чорний список міста»! От нахаба! Ще й вистачило нахабства... А з вигляду такий пристойний...

Знервовану промову Лади перервала музика, що лунала, коли вони піднімалися на другий поверх.

— Чекай... Даянко, ти чуєш те саме, що й я?

— Так... Дивно. Невже Наталія Павлівна в таку пору так гучно може слухати музи...

Не встигла вона договорити, як із квартири вилетіли двоє хлопців, гамселячи один одного. Один із них ліктем зачепив Даяну, котра спіткнулася й ледь не полетіла вниз сходами, але її встиг зловити у свої обійми Матвій, який саме піднімався позаду неї разом із другом за додатковими інструментами для ремонту автомобіля Славка.

— Ви що, подуріли?! Ану геть звідси! — серйозно налаштований друг прогнав хлопців із під'їзду.

— Даяночко, з тобою все добре? — поцікавився Матвій, оглядаючи її з ніг до голови, чи не травмувалася.

— Не хвилюйся, дякую. Ти мене знову врятував, — із посмішкою вона глянула на нього.

— Це добре. Ану, що там відбувається? Ірма! Ти де? Шістнадцять років дівчині, а вже така розбещена! Ірма! Так і знав, що так буде. Не встигла бабуся за поріг вийти на дачу, як вона вечірки влаштовує.

Матвій разом із дівчатами зайшов до квартири. Розігнавши гучну вечірку, вони знайшли Ірму й привели її до тями після алкогольного сп'яніння.

— Дівчата, вибачте за незручності. Давайте, як вибачення за сестру і за все це, я зроблю вам кави.

— Було б дуже доречно. А то вечір сьогодні не задався, — сумно відповіла Лада.

Далі атмосфера вже не була такою напруженою. Почалися жарти. Дівчата трохи допомогли прибрати квартиру й уже збиралися йти, аж раптом Славко запропонував:

— А може, приєднаєтеся до нашої традиції цієї суботи?

— Що за традиція? — з цікавістю глянули на нього дівчата.

— Щороку ми з друзями їздимо сплавлятися на каяках із ночівлею в наметах, багаттям та музикою під гітару. З нас — усе приладдя, з вас — лише присутність. Але о шостій ранку збір біля під'їзду. Якщо, звісно, не боїтеся? — усміхнувся він, поглянувши на вечірню сукню Лади.

— Ой, та ми із задоволенням! У п'ятнадцять років ми дуже любили сплавлятися, навіть у гурток записалися, на змаганнях були. Обов'язково будемо. Рання година нас не лякає.

Повертаючись до квартири, Лада з Даяною ще довго сперечалися. Через те, що вони ніколи цього не робили, а Даяна ще й не вміла плавати, вона здійняла справжню паніку, і Ладі довелося майже годину її заспокоювати.

— Даюсь, усе буде добре. Ну що не зробиш заради подруги! Я ж бачила, як у ваших очах загорілася іскра, коли він тебе зловив. Це було наче в кіно. Я б навіть про вас роман написала.

— Та ну тебе, перестань. А як він дізнається правду? Чи з нами щось трапиться? Це ж трагедія... Може, досить нам пригод?

— Знаєш, якщо заради нього ти хотіла влаштуватися в ту підозрілу контору і пішла на перегони, в яких нічогісінько не розумієш, то це вже точно не повинно тебе лякати.

— Ой так... Не дочекаюся суботи. Це буде або феєрично, або повне фіаско.

— Хтозна... Час покаже. Добре, лягай спати, а я займуся своєю помстою — занесу того «бізнесмена» в чорний список.