5.1

— Хотіла в тебе запитати, де ти взяв мій номер телефону? — підходячи до кав’ярні Даяна поцікавилась у нього.

— Начебто це не секрет, а що тобі подруга нічого не розповідала?

— Що саме? — ну, Ладка партизанка подумала про себе, — ні, не говорила.

— Вони з Ірмою листувались, вона писала чи немає знайомих, нащо Лада порадила тебе.

— Все тепер я зрозуміла, чому вона нічого не розповіла, у нас з нею була домовленість, навіть я настійливо попросила, щоб вона мій номер нікому не давала, тому напевно нічого і не сказала.

— А що багато на докірливих залицяльників було?

— Краще не питай, — щиро посміхаючись вона не зводила з нього очі.

Це була затишна кав’ярня з особливою атмосферою в центрі міста, а романтична музика заполонила пусті закутки залу і ледь-ледь було чути невимушений звук дощу за вікном. У тьмяному світлі закладу вона сиділа перед ним і була казково - прекрасна, він не бачив чітко її обличчя, але він дивився на неї й ловив кожен її звук, слово… Вони багато розмовляли та жартували в них були палаючі від радості очі, час так швидко сплинув, що не помітили, як через півгодини повинен був закритись заклад, але їх бесіду перервав дзвінок:
— Подруго, приїжджай скоріше мені дуже погано.

— Ладусь, що трапилось? Щось серйозне?

— По приїзду все розповім, не через телефон.

— Матвій вибач я, мабуть, побіжу, пробач, щось у Ладки сталось, потрібно їхати, — не дочекавшись відповіді, рушила з місця і чимдуж пішла ловити транспорт.

— Вслід він встиг тільки пошепки промовити: — Дякую за хороший вечір, — але вона вже була на виході із закладу.

По приїзду Даяна залітає в квартиру, — Що трапилось, швидку викликати чи поліцію, що?

— Даюсь тут швидка разом з поліцією не допоможе, мене запросив іноземець на побачення в ресторан, а я не знаю що одягнути, довгих суконь немає… це мій квиток у світ розумієш? Це трагедія…

— Ти що серйозно? — розгублено присівши на ліжко дівчина схопилась за голову, — ти не могла мені по телефону це розповісти? А я якраз була з Матвієм і так безглуздо закінчилось наше майже побачення...

— Що серйозно?? І як? І що? Чекай, а як ви зустрілись? Чому майже побачення?

— Та все, не будем теребити, раз я приїхала розповідай, але більш по таким дрібницям не телефонуй.

— Ну подруго, не сердься, це ж я дала номер телефону і видумала за те резюме, то ти мені ще маєш бути вдячна.

— Ну так тому і не серджусь, хоч потрібно було тебе б провчити, до речі ти не боїшся з іноземцями зустрічатись? А раптом викраде тебе?

— Ти що, дивись, на фото нічого так приємний чоловік в костюмі за кермом автомобіля, переписувались на різні теми, наче не дурний, з почуттям гумору – все як мені подобається, про себе розповів, що він бізнесмен, пов'язаний з будівництвом, довго шукає гідну дружину і запропонував зустрітись завтра ввечері. Розповів - яка я чудова, красива, душевна і гідна всього лише найкращого і тому запросив мене в найдорожчий ресторан на побачення, написав при цьому багато компліментів, а те що ти кажеш тільки у кіно.

— Побачення завтра ввечері й ти мене саме сьогодні висмикнула… невдоволено пробурмотіла собі під ніс Даяна.

— Ти ж розумієш, що я тільки з тобою можу порадитись, тільки ти мене розумієш, не позаздриш і не будеш насміхатись, не ображайся та залишайся у мене сьогодні на ночівлю.

— Добре, бачу вже ніякий транспорт не їздить, залишусь в тебе, так що розстелюй ліжко.

Засинаючи вона думала про нього, про те, як він уміло та з легкістю зміг підняти настрій в перші ж хвилини спілкування. Сум вивітрився і замість нього з'явилась надія на краще, але її не покидали питання в своїй голові, на які вона не могла поки знайти відповіді.... Цікаво який же термін найсильнішому коханню? Може бути саме ці короткі, але щасливі моменти і є життя? Може краще прожити багато таких моментів і розставань, ніж довго чекати "своє" справжнє щастя? А може це воно і є...

— Дая лягай вже спати, досить під ніс собі шепотіти, нас завтра чекають величні справи.