Розділ 5. Початок

Взявши телефон у руки, Даяна побачила незнайомий номер.

Зазвичай вона ніколи не відповідала на такі дзвінки. Мало хто телефонує з невідомих номерів, а хороших новин там зазвичай не буває.

Але сьогодні щось змусило її натиснути кнопку відповіді.

— Я слухаю.

— Привіт. Це Матвій.

Вона навіть не встигла нічого відповісти, як телефон вислизнув із рук і впав на підлогу.

— Алло? У тебе все добре?

Даяна швидко підняла слухавку.

— Так-так… усе добре.

Вона сама не розуміла, чому так розхвилювалася.

— Сподіваюся, я тебе не розбудив, — почувся його голос. — Можливо, ти мене вже й не пам’ятаєш. Це той самий сусід, якого ви з подругою трохи не затопили.

Даяна мимоволі усміхнулася.

«Ну так, звичайно. Починаємо знайомство саме з цього».

— По-перше, ми ненавмисно, — швидко сказала вона. — Якби все залежало від нас, цього б не сталося.

А сама подумала:

«Якби Лада знала, що я зараз із ним розмовляю, вона б уже придумала цілу стратегію».

— До речі… мені здалося, що я сьогодні бачив тебе на перегонах. Біля охорони.

— Так, це були ми, — трохи розгублено відповіла Даяна.

— Я був там із сестрою. Хотіли підійти привітатися, але Ірма сказала, що краще не заважати. За вашим виглядом було видно, що ви щось обговорюєте.

Даяна згадала, як Лада намагалася домовитися з охоронцями.

Добре, що Матвій цього не чув.

— Та нічого серйозного не було, — відповіла вона.

На кілька секунд запанувала тиша.

— Власне, я через інше телефоную. Ірма казала, що твоя подруга розповідала: ти добре допомагаєш складати резюме.

Даяна здивувалася.

— Резюме?

— Так. Я зараз ще у бабусі. Може, ти змогла б зайти завтра вдень і допомогти?

Її серце зробило дивний кульбіт.

«Невже це просто привід?»

А потім вона одразу себе зупинила.

«Даяно, не вигадуй».

— Звичайно, прийду. Ти ж нам допоміг, тепер моя черга.

— Тоді домовились.

— До завтра.

— До завтра.

Після дзвінка Даяна ще кілька хвилин сиділа нерухомо.

«Він подзвонив…»

Вона усміхнулася.

«Але звідки в нього мій номер?»

Це вона вирішила дізнатися завтра.

Рано-вранці Даяна вже була на ногах.

Увечері вона перечитала кілька статей про те, як правильно складати резюме.

Насправді вона ніколи цим не займалася, але хотіла хоча б розуміти, про що говорити.

— Даянко, ти знову кудись збираєшся? — мама тихенько зазирнула до кімнати.

— Так, матусю. Ненадовго. Увечері буду вдома.

— Добре, доню.

Даяна усміхнулася, поцілувала маму і вийшла.

Дивно.

Вона просто йшла вулицею, але вперше за довгий час відчувала легкість.

Наче з її плечей зняли важкий тягар.

Біля квартири Лади двері були трохи прочинені.

— Ладусю? Ти тут?

Не почувши відповіді, Даяна обережно зайшла.

— Ой! Дая!

Лада підскочила від несподіванки.

— Ти мене налякала!

— Зачиняти двері потрібно.

— Точно… — Лада винувато усміхнулася. — Просто кур’єр приходив, потім чайник закипів, я відволіклася.

— Ти як завжди.

— А чому так рано?

Даяна вже хотіла відповісти, але в цей момент її телефон задзвонив.

Матвій.

— Алло, Даянко…

У його голосі звучало збентеження.

— Мені дуже незручно, але все скасовується.

— Що сталося?

— Ірма зранку вирішила зварити яйця… Поки вона була у ванній, вся вода википіла. Тепер у нас на кухні справжня катастрофа. Треба все відмивати, поки бабуся не отримала серцевий напад.

Даяна засміялася.

— А резюме?

— Мені друг допоможе і принесе. Завтра вже треба виходити на роботу.

— Добре. Нічого страшного.

— Тільки не ображайся. Дякую, що погодилася допомогти.

— Не ображаюся.

Коли дзвінок закінчився, Лада одразу запитала:

— Ну?

Даяна зітхнула.

— Знову майже зустрілися… і знову щось завадило.

Лада уважно подивилася на неї.

— Ти вже закохуєшся?

— Ні.

Занадто швидка відповідь видала її.

Лада лише усміхнулася.

— Добре. Тоді просто знайдемо привід зустрітися ще раз.

Наступного дня Даяна випадково знайшла інформацію про компанію, куди Матвій мав вийти на роботу.

Поруч була відкрита вакансія.

Вона вирішила спробувати.

Не через нього.

Просто тому, що їй теж потрібна була робота.

Після співбесіди Даяна вийшла на вулицю.

І завмерла.

На іншому боці дороги стояв Матвій.

У діловому костюмі.

Високий. Впевнений.

З тією самою усмішкою, яку вона запам’ятала.

Він помітив її і махнув рукою.

Даяна усміхнулася у відповідь.

— Привіт.

— Привіт. Не очікував тебе тут побачити.

— Я теж на співбесіду приходила.

— Серйозно?

Він усміхнувся.

— А я думав, ти тільки резюме складати вмієш.

— Дуже смішно.

— Я вже влаштувався. Завтра перший робочий день.

— Вітаю.

Даяна навіть не помітила, як почався дощ.

Матвій розкрив парасольку.

— Ти без неї?

— Як бачиш.

— Тоді ходімо. Проведу тебе.

Він трохи подумав.

— Або кращий варіант. Давай вип’ємо кави? Заодно відсвяткуємо.

— Каву не хочу.

Вона подивилася на дощ.

— Але від гарячого глінтвейну в таку погоду не відмовлюся.

Матвій усміхнувся.

— А я думав, що кохання зігріває.

Даяна ледь помітно усміхнулася.

— Можливо, когось і гріє. Але мене зараз врятує тільки напій.

— Тоді не будемо втрачати час.

Він простягнув руку.

— Тримайся.

І коли Даяна взяла його під руку, вона вперше за довгий час відчула себе живою.

Його запах.

Його тепло.

Цей простий дотик.

І тільки одна думка промайнула в голові: