4.1

Це був перший по-справжньому сонячний ранок за останні місяці…

Від нього ніби віяло ароматом чогось незвичайного, чогось нового, що ось-ось мало трапитися. Даяна давно не відчувала такого передчуття.

Це був він.

Аромат змін.

Вона сама не розуміла, чому так хвилюється. Адже вони майже не знайомі. Просто сусід, який допоміг їм у складній ситуації. Просто хлопець із красивими очима, який чомусь залишився в її думках.

Але серце чомусь вирішило інакше.

З самого ранку Даяна стояла біля шафи, переміряла один наряд за іншим і вже починала сердитися на себе.

«Ну що я роблю? Наче на побачення збираюся…»

Її думки перервав дзвінок телефону.

— Ну що, ти готова вийти на полювання? — почувся веселий голос Лади. — Через годину за нами приїдуть, а тебе досі немає.

— Начебто готова. Я вже виходжу. Через пів години буду в тебе, не хвилюйся.

— Чекаю.

Дорогою до подруги Даяна знову занурилася у власні думки.

«Лада права… Які в мене взагалі шанси?»

Вона дивилася у вікно транспорту, але майже не помічала дороги.

«Де він… і де я? Звичайна дівчина, яка постійно робила неправильний вибір у коханні. Скільки разів обпікалася, а все одно наступаю на ті самі граблі».

Вона сумно усміхнулася.

«Наївне дівчисько…»

Навколо стільки красивих дівчат. Яскравих. Впевнених.

«Чому він взагалі має звернути увагу саме на мене? Що в мені особливого?»

— Подруго, ау! Привіту лі!

Голос Лади повернув її до реальності.

Даяна підняла голову й побачила подругу на балконі.

— Ти що там, заснула? Я вже кілька хвилин тобі телефоную!

— Ой, задумалася. Навіть не помітила, як прийшла.

— Ну нарешті. Заходь швидше.

— Чому так довго? — одразу почала Лада. — Мирон от-от приїде. Я ще хотіла каву з тобою випити й поговорити про своє.

— Не могла вирішити, що вдягнути. Ми ж будемо на відкритій місцевості.

Лада уважно оглянула подругу.

— Ану повернися.

Даяна слухняно розвернулася.

— Так… Зачіска чудова. Локони тобі дуже пасують. Джинсовий сарафан теж гарний. Я б, звісно, додала босоніжки на підборах…

— Ладо, там земля.

— Ну добре, добре. Але все одно виглядаєш стильно. Навіть є якась загадка.

— Головне, щоб я не впала.

— А я ризикну.

Лада гордо показала свою сукню.

— До моєї коротенької сукні підбори просто необхідні.

Даяна вже хотіла відповісти, але їхню розмову перервав гучний звук.

Біля будинку зупинилася машина.

— Приїхали, — радісно сказала Лада. — Зараз я покажу Мирону, як гудіти на весь район.

Вона вибігла надвір.

— Ти що, зовсім? — засміялася вона. — Зараз усі сусіди повиходять.

— І я тебе радий бачити, моя квіточко, — усміхнувся Мирон.

— Яка ще я тобі квіточка? Краще представ нас своїм друзям.

— Без проблем.

Він повернувся до хлопців у машині.

— Знайомтесь. Це моя муза Ладуся і її подруга Даянка.

Коли хлопці відволіклися, Лада тихо нахилилася до подруги.

— Ну тепер бачиш? Трохи легковажний.

— Але він приходить, коли ти його кличеш.

— Це правда…

— Дівчата, ви там секрети не шепочіть, — втрутився Мирон. — Зараз музику вмикаю, і будемо підкорювати дорогу.

Дорогою вони жартували, сміялися, співали.

Усі, крім Даяни.

Вона сиділа тихо, дивлячись у вікно.

Сьогодні вона мала зустріти його.

Але чим ближче вони під'їжджали, тим сильніше вона хвилювалася.

— Щось твоя подруга мовчазна, — зауважив один із хлопців.

Лада одразу відповіла:

— Та ні, вона просто така. Їй треба звикнути до людей.

Вона чудово зрозуміла, що Даяна зараз не хоче зайвих запитань.

Коли вони приїхали, навколо вже вирувало життя.

Гул моторів, запах паленої гуми, крики глядачів і рев машин створювали неймовірну атмосферу.

На змагання з’їхалися відомі пілоти автомобільного та мото-драйву з усієї України.

Місця біля траси були зайняті, тому їм довелося залишитися біля огорожі.

Даяна озирнулася навколо.

— Чудово… Тепер ми точно не зустрінемося.

— Подруго, спокійно, — усміхнулася Лада. — Пішли трохи прогуляємося. Може, доля сама підштовхне.

Вони пройшли лише кілька метрів, як їх зупинив охоронець.

— Далі не можна. Тільки за квитками.

Даяна опустила очі.

Лада одразу помітила її настрій.

— Ти що, засмутилася?

— Трохи.

— Ну і що? Подивись навколо. Ми бачимо круті машини, швидкість, емоції. Це ж справжнє шоу.

Даяна усміхнулася.

— Добре. Давай просто насолодимося днем.

Вона намагалася переконати себе, що це правда.

Але десь глибоко всередині залишалося маленьке розчарування.

Бо вона так хотіла побачити його.

Повернувшись увечері додому, Даяна ще довго прокручувала день у голові.

Вона вже збиралася лягати спати, коли телефон раптом задзвонив.

На екрані висвітилося невідоме ім’я.

Даяна завмерла.

І чомусь серце одразу підказало…

Цей дзвінок не випадковий.