Розділ 3. Зустріч

— Що там шумить?..

Лада сонно глянула на годинник.

П'ята ранку.

— Даян… Даяно, прокидайся! Я сама туди не піду… Ну вставай! — вона безцеремонно висмикнула подушку з-під голови подруги.

— Що трапилося?.. Ладусю, дай поспати… Ми лише годину тому повернулися з клубу. Може, це в тебе в голові шумить? — пробурмотіла Даяна, накриваючись ковдрою.

— Дуже смішно. Прислухайся! Раптом злодії? Ми ж самі в квартирі.

Даяна важко зітхнула й неохоче підвелася.

— Добре, добре… Встаю. Так, що в нас є для самооборони?

— У сенсі?

— Ну, чим будемо відбиватися від крадіїв?

Лада розгублено озирнулася.

— Подушки… ковдра… дезодорант… косметичка… Хіба що тінями для повік у них жбурляти.

— О! Дезодорант! Давай сюди. Зараз покажемо їм, як лякати двох сонних дівчат.

У таких ситуаціях Даяна завжди мислила тверезіше за подругу.

Вона міцніше стиснула балончик із дезодорантом і повільно відчинила двері кімнати.

Позаду, мов маленький переляканий хвостик, ішла Лада, притискаючи до грудей подушку.

Шум лунав із ванної.

Даяна глибоко вдихнула, обережно натиснула на ручку дверей і зазирнула всередину.

Завмерла.

— Ну що там? — нетерпляче прошепотіла Лада. — Що там?!

Даяна повільно опустила руку з дезодорантом.

— Тут він нам не допоможе…

— Чому?

— Бо це не злодії.

Вона тяжко видихнула.

— Швидко неси тазики, відра, ганчірки — усе, що знайдеш. У тебе трубу прорвало.

— Та ну тебе! — з полегшенням видихнула Лада.

Та радість тривала лише мить.

Вода вже розтікалася по всій підлозі.

— Дзвони в аварійну службу! — скомандувала Даяна, закочуючи рукави. — Якщо зараз не перекриємо воду, затопимо весь під'їзд.

Дівчата заметушилися квартирою.

Лада гарячково шукала телефон, а Даяна намагалася хоч якось стримати потік води.

Саме в цю мить пролунав дзвінок у двері.

Лада завмерла.

— Все… Це господарка…

— Звідки ти знаєш?

— Вона ж мене вижене! Навіть слухати нічого не стане. Скаже, що це ми винні. Я ж її знаю…

Вона вже майже панікувала.

— Даяночко… Відчини, будь ласка. Тебе вона хоча б вислухає. Якщо піду я — мені кінець.

Даяна лише усміхнулася.

— Добре. А ти дзвони в аварійну й не стій.

Вона швидко підібрала волосся в недбалий пучок.

На ній були короткі домашні шорти й світла майка, яка вже встигла намокнути від бризок води.

Поглянувши на себе в дзеркало, вона скривилася.

— Ну й вигляд… Саме час знайомитися з власницею квартири.

Дзвінок повторився.

— Іду!

Відчинивши двері, Даяна вже почала говорити:

— Ми все зараз…

І раптом замовкла.

Перед нею стояв зовсім не той, кого вона очікувала побачити.

Високий темноволосий хлопець спортивної статури з напрочуд світлими блакитними очима мовчки дивився на неї.

На кілька секунд вона зовсім забула, що хотіла сказати.

Ніби всі слова раптом розсипалися десь у голові.

Усередині щось ледь помітно здригнулося — неначе тепла хвиля пробігла всім тілом.

«Що це зі мною?..»

Не розуміючи власної реакції, Даяна поспішно зачинила двері.

Одразу ж зрозуміла, що щойно зробила.

За дверима запала тиша.

Минуло кілька секунд.

Потім пролунав стриманий чоловічий голос:

— Може, все-таки впустиш мене? Чи так і стоятиму під дверима?

Даяна заплющила очі.

— Господи… Який сором…

Вона швидко відчинила двері знову.

— Вибач… Я трохи розгубилася.

Хлопець усміхнувся.

— Уже помітив.

— Проходь… тобто заходь.

«Даяно, та що ти верзеш?» — подумки насварила себе вона.
 

Матвій переступив поріг і швидко окинув поглядом квартиру.

— Я Матвій. Онук Наталії Павлівни, яка живе поверхом нижче.

Він кивнув у бік ванної.

— Вода вже тече нам по стелі. Через неї замкнуло електропроводку, тож у бабусі зникло світло.

Даяна винувато опустила очі.

— Пробач… Ми самі щойно прокинулися від шуму. Лада вже викликала аварійну службу, але не можемо зрозуміти, що саме сталося.

— Бачу, — усміхнувся він. — Але поки аварійники доїдуть, тут уже можна буде човном плавати.

Лада нервово пирхнула.

— Нам зараз зовсім не до жартів.

— Саме тому треба діяти.

Матвій швидко підійшов до ванної кімнати й уважно оглянув трубу.

— Для початку потрібно перекрити воду. Стояк у підвалі. Є ключ?

— Начебто є, — озвалася Лада. — Господарка залишила цілу в'язку ключів. Тільки який із них потрібний — не знаю.

— Неси всі.

Вона миттю вибігла до передпокою.

Матвій тим часом закатав рукави сорочки й подивився на Даяну.

— А ти поки що не стій. Вичерпуй воду. Що більше встигнете прибрати зараз, то менше буде проблем у сусідів.

— Добре.

За хвилину Лада вже простягнула йому величезну в'язку ключів.

— Сподіваюся, хоч один підійде.

— Зараз перевіримо.

Він швидко спустився вниз.

У квартирі запанувала дивна тиша, яку порушував лише шум води.

— Красивий... — пошепки мовила Лада.

— Ладо...

— Що? Я ж правду кажу.

— Зараз не до цього.

— А мені здається, саме до цього.

Даяна лише зітхнула й мовчки продовжила збирати воду.

Минуло кілька хвилин.

Шум у трубі поступово стих.

— Перекрив! — почувся голос Матвія з коридору.

Він повернувся до квартири, витираючи руки.

— Тепер можна спокійно розібратися.

Оглянувши трубу ще раз, він задумливо потер підборіддя.

— Повністю полагодити її без інструментів не вийде. Але можна зробити тимчасову перев'язку, щоб вона не текла до приїзду аварійної служби.

— Що потрібно? — одразу запитала Даяна.

— Є шматок щільної тканини? Можна старий рушник. І ще дріт або міцний шнур.