Розділ 2. Реабілітація

Минуло два місяці…

— Даян, може, вже досить побиватися за тим невдахою? Подивися, скільки навколо гарних хлопців.

— Ладо, ну як ти не розумієш? Я ж і так, за твоїми порадами, ходжу на побачення. Але всюди бачу його… Розумієш? Усе навколо нагадує про нього. Мені здається, я повільно божеволію. Сиджу в кав'ярні з хорошим хлопцем, а поруч ніби він… Його голос, його парфуми… Господи… Я навіть додому вдень не приходжу. Повертаюся лише тоді, коли стемніє і батьки вже сплять, щоб вони не бачили моїх очей…

— Даюсь, мене теж колись покинули. Але ж я не поставила на собі хрест. Живу далі. Он подивися, яку гарну підвіску мені Мирон подарував.

— По-перше, тебе покинули лише тому, що Денис дізнався про той нічний клуб. По-друге, ти жодного з них не кохаєш. Ти просто користуєшся хлопцями. Тобі Мирона зовсім не шкода? Він молодший за тебе на чотири роки й по вуха закоханий.

— Ой, Даяно… Ти ще така наївна. Життя треба брати від нього все. Он ти закохалася — і тепер страждаєш за тим обідранцем. А я так не хочу. Не хвилюйся, я тебе швидко перевиховаю. Виб'ю з голови всі ці романтичні дурниці. Вони нам тільки заважають.

— Ладка… І як ми з тобою стільки років дружимо? Іноді я тебе взагалі не розумію…

— Так, досить сумних розмов! — Лада рішуче плеснула в долоні. — Даю тобі рівно годину на збори. Сьогодні весь чоловічий світ обертатиметься навколо нас!

Даяна засміялася.

— Ахаха… Яка ж ти самовпевнена… Але саме за цей невичерпний оптимізм я тебе й люблю.

Лада мала специфічне почуття гумору. Любила пожартувати, постійно втягувала подругу в різноманітні пригоди й ніколи не сиділа на місці. Власниця розкішного золотавого волосся, блакитних очей і пишних форм, вона чудово знала собі ціну. Щоправда, в її уяві майбутній чоловік неодмінно мав бути заможним, красивим і бажано іноземцем.

— Ну що, оціни мою нову червону сукню. Бачиш, як гарно розшита камінцями? Це мені Антон подарував учора на день народження.

Даяна здивовано звела брови.

— Стривай… День народження в тебе влітку, а зараз осінь. І ти ж, здається, зустрічаєшся з Мироном. Я вже остаточно заплуталася у твоїх романах.

Лада безтурботно розсміялася.

— Усе правильно. Удень я гуляла містом з Антоном, а ввечері зустрілася з Мирончиком. Просто сказала, що саме сьогодні в мене день народження. Повірив без жодних сумнівів. Ну а що? Приїхав до мого міста й хотів, щоб я безкоштовно водила його на екскурсії?

— Ти невиправна…

Лада уважно оглянула Даяну з голови до ніг і театрально схопилася за голову.

— Стоп! Це що, жалоба? Чому ти в чорній сукні? Та ще й із довгими рукавами! Де ти взагалі її знайшла? Так ніхто навіть не побачить твоїх струнких ніжок. Негайно перевдягайся!

— Ладо…

— Жодних «але». Зараз принесу тобі щось зі свого гардероба. Бо останнім часом ти почала вдягатися, як моя бабуся.

— Дякую, подруго. Ти, як завжди, дуже підтримуєш.

За кілька хвилин Лада висипала на ліжко майже весь вміст своєї шафи. Яскраві сукні, блискітки, високі підбори — здавалося, вони збиралися не в клуб, а на церемонію вручення музичної премії.

— Оце вже зовсім інша справа! — захоплено вигукнула Лада. — Смарагдова сукня з відкритою спиною просто створена для тебе. Вона чудово підкреслює твою фігуру. Зараз ще трохи вкладемо волосся — і хоч зараз на обкладинку журналу.

Даяна скептично подивилася на своє відображення в дзеркалі.

— Мені здається, це занадто…

— Не занадто. Просто ти вже забула, яка ти красива.
 

Вони вирушили до одного з найпопулярніших нічних клубів міста. Це був улюблений заклад Лади. Вона обожнювала нічне життя, знала, де найкраща музика, де найвеселіші вечірки й де можна танцювати до самого ранку.

Подруги прийшли одними з перших і зайняли столик неподалік танцмайданчика.

У величезній залі ще було незвично тихо. Бармени готувалися до напливу гостей, офіціанти розставляли келихи, а діджей лише починав розігрівати зал.

Даяна нервово озирнулася.

— Може, ми все ж зарано прийшли? Може, підемо звідси, поки ще не пізно?

— Тихо, без паніки, — усміхнулася Лада. — Зараз усе почнеться. А дивись, який симпатичний офіціант іде просто до нас.

За мить біля столика зупинився молодий хлопець у формі.

— Добрий вечір, чарівні пані. Для перших гостей сьогодні — два келихи шампанського від закладу.

— Як приємно! Дякуємо... Тарасе, — промовила Лада, прочитавши його ім'я на бейджику, й подарувала хлопцеві свою найчарівнішу усмішку.

Офіціант трохи зніяковів, побажав гарного вечора й пішов.

Даяна тихенько засміялася.

— Ти зовсім не змінюєшся. Уже й офіціантів почала колекціонувати?

— Та це ж просто флірт, — безтурботно відповіла Лада. — І взагалі, знаєш, чому ми прийшли першими?

— Ну?

— Щоб оцінити обстановку. І вибрати найцікавіших кандидатів.

— Яких ще кандидатів?

— Тих, хто сьогодні безнадійно закохається в тебе.

— Ладо, ти невиправна.

— А тепер досить сумувати. Піднімай келих!

Даяна усміхнулася й легенько торкнулася своїм келихом її.

— За гарний вечір.

— І за нове життя! Без усіляких обідранців! — урочисто проголосила Лада.

Даяна лише похитала головою.

Минуло кілька годин.

Близько першої ночі клуб уже був переповнений. Танцмайданчик буквально кипів: люди рухалися в ритм гучної музики, миготіли промені прожекторів, а повітря було наповнене ароматом парфумів і коктейлів.

Після кількох танців Даяна повернулася до столика, щоб трохи перепочити.

Лада ж, навпаки, почувалася у своїй стихії. Вона танцювала так, ніби навколо нікого більше не існувало.

Саме тоді на неї звернула увагу компанія з трьох молодиків, які сиділи біля барної стійки.

Один із них підійшов до Лади й почав нав'язливо залицятися.

Даяна не чула всієї розмови, але добре бачила, як усмішка подруги швидко зникла.