По вишневому склу
Це лиш сон
Це лиш сон. І він колись скінчиться.
Нехай вся шкіра зіткана із ран,
Хай вдаряє знову блискавиця
Серце… Серце, втомлене від драм…
Це лиш сон… І має він скінчитись.
Чи зеленів цей погляд наяву?
Та хіба могло таке наснитись?
Ну скільки ж років я у сні живу?
Сон… Я у своїй безглуздій сплячці
Не помічаю вже давно годин —
Певно, завинила небу щастя
І розбиваюсь знов на сто частин,
І співаю знову про тривожне,
Немов би уникаючи мети…
Це не чесно навіть: в тіні кожній
Завжди, завжди ввижаєшся лиш ти.
Це лиш сон. Не вірю я в реальність:
У ній навряд кохаємо богів,
Боги не ховаються — банальність! —
В людях, не тонуть з ними між снігів.
Ти — лиш сон, бо наяву не можна
Вловити погляд в сплетенні думок,
Бо тут… Тут любов моя — безбожна,
Яка колись розтане між зірок.
Відредаговано: 02.05.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
