По вишневому склу
Із присмаком туги й ароматом лілей
Коли душа завмирає над папертю
І тролейбуси їдуть у різні боки,
Я бережу тебе снами і памʼяттю:
Геть випадковий дотик твоєї руки.
І коли моє серце крізь чорні ребра
Розсипається прахом в долоні твої,
Я продовжую жити, хоч уже мертва,
Хоч тривають в думках неперервні бої.
І хоч маряться очі різної масті,
Хоч рідна усмішка твоя — серед чужих,
Я не вірю у щастя, без тебе щастя,
Десь за обрієм світу, на гранях душі.
Та ти не спіши ревнувати до інших:
Ти ховаєшся завжди десь серед ідей,
І коли в розлуці мені ти не пишеш,
Я шукаю тебе поміж інших людей.
Я знаходжу, біжу і знов розбиваюсь,
І ховаю свій смуток у світі тіней,
Бо неволить думки уявна ця радість
Із присмаком туги й ароматом лілей.
Відредаговано: 02.05.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
