По вишневому склу
Поранений звір
Серед порожнечі густої, мертвими коридорами,
Поспішає, летить аж, як завжди, стрілою вона,
А крокує так граціозно, немов поміж зорями,
Усмішки ніжні й глузливі мина...
Вона несеться пораненим звіром,
Палає у серці тім втома... Чи біль...
А хтось відчуває: поспішає їм вирок,
А я тихо благаю: заспокойся, не йди!..
Напружено тіло. Палають зеленню очі.
Руки... Трусяться губи сумні...
Я не сплю через неї щоночі
І мрію лише... Так, допомогти...
Ніжна душа її - пташка безкрила...
Хто ж це, голубко рідненька,
Поранив жорстоко, вдарив щосили?
Захистити б цю владно-маленьку...
Нехай мої руки, нарешті, злікують
Від ран глибоких... І втоми!
І ввечері ніженьки білі крокують
Нехай по світу спокійно додому!
Відредаговано: 02.05.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
