По вишневому склу

Зізнання

Із чорної прірви, із забуття
Вилітаю, прямую до сонця,
Крізь терниною поросле життя
До шквалу вже забутих емоцій.

Розправляю знесилені крила:
Твоя усмíшка — нібито грілка,
І що б у світі я не робила,
Мені твоя потрібна підтримка.

Я не сприймаю ні слів, ні порад
Ані від мудрих вже, ані вдома,
Та знаєш, очей твоїх зорепад
Позбавить сумнівів мене й втоми.

Я приймаю давно самостійно
Рішення — не лякають помилки,
Проте в усьому я і постійно
Потребую твоєї підтримки.

Nadine Tikhonovitch

Подобається

#1483 в Різне
#339 в Поезія

У тексті є: кохання, божевілля, любов всупереч

Відредаговано: 02.05.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись