По вишневому склу

Знову забула, що я не Бог...

Я знову забула, що я не Бог,
Я забула, що всіх не врятую...
Гублюсь серед міста, серед думок,
Розганяюсь і знову гальмую.

Слухаю знову я про порядність,
Знову мовчу й щезаю у небі —
Я ненавиджу цю безпорадність
І молюся знов тихо за тебе.

Інші можуть казати дурниці
І тобі спричиняти нещастя,
Зводити наклеп, ніби п'яниці,
Та я знаю: тобі усе вдасться!

Я вірю тобі, вірю у тебе —
Може, на більше я не спроможна,
Та візьми мою віру, як треба,
Візьми — нехай вона допоможе!..

Знов забуваю: я лиш примара
І вечорами — маленький маньяк,
Але уже скоро буде безхмарно,
Бо як інакше? Звичайно, ніяк.

Nadine Tikhonovitch

Подобається

#1488 в Різне
#340 в Поезія

У тексті є: кохання, божевілля, любов всупереч

Відредаговано: 02.05.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись