По вишневому склу
Те, що для тебе дурниці...
Люди смішні: вони люблять вигадувать правила...
Та все припинила б сама, забула б, що звабило,
Я зупинила би серце лиш поглядом, натяком,
Та я же не світло, щоб вимикатись за графіком...
Я не чекала б тебе, та стільки несказаних слів,
І вимкнула б себе, та без тебе мене лише пів,
І я б загасила вогонь, та розпалив хтось свічу...
Тебе дратують слова про кохання — що ж, я мовчу.
Але життя на уривки розбила із твоїх фраз —
Не треба чекати від мене сліз, звинувачень, образ...
Ніхто не винен, що його хтось безмежно кохає —
Тебе бісить це слово... Між нами його не буває.
Так, давай про інше... Сміятись. Мовчати. Під вітер.
Як хочу тобі промовчати про все в цьому світі:
Як збудила сирена, як налякали ворони...
А скільки небажаних тем, та нема ж заборони...
Вибач, чесно, не знаю, як правильно, хоч і сильно
Воліла б залишити все — тобі ж, бачу, стабільно
Легше повірити в жарт, чекаючи на каяття...
Те, що для тебе дурниці, для мене — правда життя.
Відредаговано: 02.05.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
