По вишневому склу

Я знову краду твою міміку...

Я знову краду твою міміку —
Розкладаю на сотні емоцій,
Я зрідка вдаряюся в лірику —
Розтягнути б на декілька порцій
Власні думки, що в'їлися в шкіру,
Даючи вихід їм дещо скупо...
Бачити б межі, знати би міру,
Вдалечінь не дивитися тупо,
Не ховатись у спирті від болю,
Не боятися правильних рішень
І нарешті податись на волю,
А життя вчить усе буть мудріше...
Чи холоду вчить, спокою в грудях?
Чи дорослою буть? Але ж ледве
Серце стучить — уже не забуде,
Оживляючи вже давно мертве.
Я видавлю знов із себе рядки:
Лиш на пам'ять про мене — без сенсу.
Не відчуваючи навіть руки —
Смішно! — хочу командувать серцем....




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше