Глава 8

 Два ставних чоловіки увійшли в кафе. Сіли за найближчий столик. Віктор весело і ритмічно плескав по столу а Беулон дивився на телефон.
- Котра година?
- Пізня. Потрібно знайти нічліг. Завтра з ранку потрібно виїжджати. У дівчини не дуже багато часу. Сподіваюся ти мав рацію Віктор і тут ми знайдемо місце де поспати.
Сівельман якраз хотів відповісти. Але підійшла офіціантка. Жінка висока, не молодих років, коротке кучеряве волосся кольору бірюза. Одягнена в класичну форму: темна спідниця до середини коліна, зручне чорне закрите взуття, не спортивного стилю і яскрава синя сорочка з коміром і бейджиком. На ньому писало ім'я: Данна. Вона почула їх розмову і вирішила допомогти. Хоч характер у неї з початку б здався строгий і грубий, але це той випадок про який говорять: "перша думка,  як і зовнішність, іноді оманливі". Роботу свою жінка любила, адже це бізнес спільний батька і чоловіка. Вона допомагає чим може. Іноді офіціантка а іноді і на кухні якщо потрібно, та й прибрати після закриття не гребує. Голос трохи низький, та все ж спокійний.
- Ночівлю шукаєте? - Данна поставила два меню перед гостями, а потім додала, що якщо вони чоловіки пристойні і обіцяють не поламати все, то у неї є пропозиція. Не безкоштовно і не королівські апартаменти, але затишно. Обіцяє домашній сніданок. Вона залишила чоловіків подумати і вибрати щось з меню, пообіцяла повернутися за п'ять хвилин. Тоді вони і зможуть вирішити два питання і вечерю і нічліг.
- Що скажеш Тедді?
- Вітьок скажу, що пропозиція приваблива. Здається ти мав рацію. Тут і справді вирішиться це питання.
Віктор посміявся жарті про власне ім'я і радий був, що у його друга є почуття гумору.
Беулон посміхнувся. Настрій і правда у нього був піднесений. Адже здається хоч щось в останнім часом може вирішитися саме по собі. Думаю потрібно погоджуватися. Згоден Тедді?
- Так. Ми не в тому стані щоб перебирати варіантами. Та й жінка не погана. А затишне ліжко і ванна зараз це найкраще, що нам можуть запропонувати.
- Це краще бандитського мотелю.
- Згоден Віктор на всі сто відсотків.
- А, що на вечерю? - Віктор взявся дивитися меню, його приклад взяв і Беулон. - Я буду грибний крем-суп, і келих глінтвейну. А ти, що Беулон?
- Я буду м'ясний рулет з авокадо і келих рому з льодом, воду без газу з м'ятою або лаймом.
- Замовлення прийнято панове. - Данна підійшла так тихо, що чоловіки трохи б і оторопіли від здивування. Вони закрили меню і слухняно віддали назад офіціантці. - Чекати близько двадцяти хвилин.
- Добре. Ми почекаємо. Пропозиція ще дійсна? - Запитав спокійно Беулон.
- Так звичайно. Я поговорила з чоловіком. Ми зійшлися на ціні в двадцять доларів за ніч за двох. Сніданок сюди входить. У нас є вільний, окремий вхід на дах. Вона в вашому розпорядженні. Вона чиста, затишна, велика. Там раніше жив син, але він поїхав на навчання. А ви куди прямуєте? - Данна обвела поглядом обох своїх співрозмовників.
Чоловіки повідомили місто куди їдуть. І пояснили чому не хочуть зупинятися в мотелі. Їм стало цікаво, чому вона так легко пускає незнайомців в свій будинок.
-У нас не буває чоловіків з таким гарним зовнішнім виглядом. Я хоч не багата, але все таки жінка. Відрізнити хороший дорогий костюм від дешевого відрізнити можу. - Данна пішла далі працювати. А чоловіки переглянулися і покірно чекали своє замовлення. Минуло десь до години. Чоловіки встигли повечеряти. Дана попросила зачекати поки залишиться менше гостей і вона проведе їх до дому на горище. Сказала, що є одна ванна на верху. Вони зможуть взяти свої речі, прийняти душ.
- Без проблем. А там є невелике місце де припаркуватися? - Все так же незворушно запитав Беулон.
-  Звісно. У нас великий двір. А проживаємо недалеко тут від кафе. Вниз по вулиці. У нас не величезний паркан, але чужі зазвичай не ходять.
- Зазвичай?
Віктор лише мовчки сидів переглядівался з данни на Теодора. Віктор лише мовчки сидів і переглядався з Данни на Теодора.
- Так. У нас зазвичай чужі не залишаються. Вони намагаються місто проїхати швидко і до вечора дістатися до цілі. Або краще взагалі без зупинки. У нас тут не дуже добра слава по місту.
- Чому? Миле місце, на мою скромну думку. - Нарешті втрутився Сівельман.
- Ну по-перше - це через мотель не далеко. Ближче нічого немає, а хороші готелі далеко. Місце погане. Якщо ви ви шукали нічліг то знаєте чому. Міліція там звичайна справа, причому щоночі.
- Вже чули. - Відрізав Беулон. - А по-друге?
- Місце куди ви їдете. - На цей раз офіціантка говорила пошепки.
- А, що з ним не так? - Запитав Віктор.
Але тут Данна почула, як її кличе чоловік з кухні.
- Я відійду і допоможу чоловікові. Чим швидше все буде зроблено, тим швидше я зможу провести вас, панове, в ваші покої. - Жінка нахилилася до гостей і поставила ліву руку на стіл.
- Добре. Повторіть мені будь ласка. І другу також. І рахунок мабудь. - Сухо сказав Беулон. Здавалося, коли він думав про роботу то його емоції зникали. Тільки сухий розум, логіка і знання.
- Добре. Воду теж дати?
- Так, але тільки в скляних пляшках. Так само без газу. - Теодор говорив з жінкою і тільки зрідка дивився в її бік.
- Дві?
- Звичайно. - Відповів знову він.
Віктор лише посміхнувся і весело помахав головою на знак згоди. Тоді Данна і зрозуміла, що насправді це дуже вірний і добрий чоловік. Вона дружелюбно посміхнулося, нахилила голову і побігла на кухню до чоловіка, який від нетерпіння мало не палав від злості. Хлопцям довелося сидіти і чекати майже до закриття закладу. Як на зло в цей день було багато відвідувачів. Приходили пари на побачення, студенти святкували день народження подруги яка приїхала з міста на вихідні, побилися двоє молодих хлопців через дівчину і навіть одна пара пенсіонерів святкували не велике сімейне свято, швидше за все ювілей. Коли всі четверо вийшли з кафе глибоко зітхнувши, вже було десь пів на дванадцяту. Вечір вже накрив своїм простирадлом, зірки засипали небо а місяць ніжно світив над поглядом. Чоловік довго не міг закрити двері кафе і дружина підійшла допомогти щось бубонячи під руки:
- Що ти там так довго копаєшся?
- Так. - Чоловік зупинився і знову почав крутити ключі в замку. - Та не закривається! - Раптом він розлютився і кинув ключі на землю. Руки він поставив за голову і обернувся спиною до дверей, підняв голову на небо і закрив очі щоб заспокоїтися.
- Досить кричати. Дістав. У всіх важкий день. І нічого зриватися на близьких. - Данна говорила спокійно і розмірено. Взяла ключі і подивилася по одному на всіх у в'язці. Раптом її руки затрималися на одному з них. У цей момент чоловік обернувся. Дзвін ключів припинився і він побачив, як його улюблена демонстративно з піднятою лівою борової показала один з них. Потім вона обернулася і спокійно закрила двері. Чоловік обернувся в попереднє положення без єдиного слова. Тоді Данна тримаючи включи на вказівному пальці правої руки підійшла з боку до коханого і віддала зв'язку. Подивилася на нього. У той момент він сам опустив руки з за голови, підставив долоню під ключі і дружина кинула на неї піднявши брови. Беулон спостерігав за цим і посміхнувся злегка, це було майже не помітно. Цікаво було спостерігати, як в деяких сім'ях, без психологів, люди без єдиного слова вирішують конфлікт. Інші пари б уже посварилися за те, що кожен показує іншому свої помилки. Але не ці. Вони пройшли багато. Уміння домовлятися без криків, і талант вчасно промовчати врятував би багато сімей. У більшості випадків навіть до практикуючого гіпнотизера приїжджали люди, що намагалися врятувати сім'ю таким способом. Саме не вилікуватися, не залишити погану звичку, не допомогти близькій, не за консультацією для суду, а щоб вирішити конфлікт інтересів в сім'ї. Іноді у Беулона в голові не вкладалося на що здатні люди аби не йти на поступку для близького. Дурна ситуація. Але саме безглузде, що запитавши він цих двох їх секрет, то вони б посміялися але не змогли відповісти. Це ж треба так розуміти іншу людину, бути таким емпатом, що навіть не обговорювати проблему. А просто не створювати її. Віктор дивився на годинник і на небо. Стояв боком, обличчям до Беулона. Іноді поглядав у бік сімейної пари. У нього не було в звичці лізти в чуже життя і копатися в чужій нижній білизні. Для Беулона це просто інтерес, напевно більше професійний. Для Віктора чуже життя, що його не стосується. Всі вони, після того, як нарешті закрили кафе, сіли в машину і поїхали до них додому. Двір і правда був великий. Будинок не з нових, видно відразу, що це старий сімейний куточок для багатьох поколінь. По сходах вона їх провела на дах, окремий вхід, велика кімната, ліжко і диван який можна розкласти. Кімната була світла, все не дуже нове але доглянуте. Хлопці подивилися на свої нові покої, ванну кімнату, картини, і трохи рослин, меблі як і стіни з дерева, стелі не рівні, це ж дах, але над ліжком було невелике вікно. Дана пояснила, що син любив влітку відкривати його або просто дивитися на зірки, а картини намалював він. Не далеко від ліжка був стелаж з книгами і квітами. Містика, фентезі, або старий добрий Блок - це те чого було найбільше. Беулон зауважив, що у хлопця хороший смак на літературу, картини в стилі Айвазовського, був програвач і біля нього там же стояли диски. Вони були розставлені по стилях і роках. Там було все, від місячної сонати до панк-року. Дивно, що у хлопця не було плакатів артиста чи співака. Ліжко та диван в яскравому червоному кольорі, меблі пофарбували в чорний колір, стіни і стелю ніхто не чіпав.
- У вашого сина хороший смак. - Помітив Беулон. Але не втримався і задав питання, що турбує. - Чому немає плакатів? Картини та інші особисті речі на місці. Дивно це.
- Ви перші хто це помітив. Він хотів мати місце куди повернутися і де б нічого не змінилося, навіть якщо змінитися він або світ в якому він буде знаходиться. А плакати він ніколи не любив. Говорив, що це показує вік особи і що зовнішній вигляд співака або актора не змінять його ставлення до його роботи.
- Дуже мудра відповідь для такої молодої людини. - Відповів Беулон. Навіть якщо його вигляд не показав емоцій, то насправді він дуже здивувався. "Мудрий і молодий. Такі часто перегорають швидко від втоми буття." - думав про себе чоловік. Він все ще дивився на стелаж і одну за одною читав назви книг. Зловив себе на думці, що половину з них він вже прочитав. - Як ваш син зараз поживає?
- Він дуже добре. Вчитися. Є дівчина. А чому ви питаєте? - Данна правда не розуміла, чому чужа людина так цікавиться цим. Беулон не схожий на того хто буде це питати і лізти в чужі справи.
- Він просто мені сподобався. - Теодор все ще дивився на кімнату, на ліжко, вікно і картини. Вони йому дуже сподобалися.
- Спо .... сподобався? - Данна здивувалася і навіть дар мови пропав. Її очі широко відкрилися від подиву.
- Так. Сподобався. - Нарешті він обернувся обличчям до жінки. Він стояв по середині кімнати, руки замком були за спиною. Жінка не рухомо стояла біля входу весь цей час. - У вас хороший син. У нього дуже вишуканий смак і цікаві погляди на життя. Ви напевно пишаєтеся ним. І хочу зауважити, дуже навіть не дарма.
На цьому моменті почувся втомлений голос. Це був Віктор.
- Я сам донесу. Не хвилюйтеся. Допомагати не треба! - Кожен раз він говорив одну фразу поки піднімався по сходах з речами.
Вийшло так, що ніхто і не помітив, як Віктор пішов до машини. Беулону стало соромно, він швидко підбіг і допоміг другові. Забрав всі сумки, спустився на кілька сходинок, потім піднявся швидко з ними. Данна хотіла допомогти, але чоловіки їй не дозволили. Віктор втомлено пішов на диван і сів на нього.
- Фууух. Вечір пройшов ... цікаво. - Помітив з дивана Сівельман.
- Згоден. Пора оплатити свій нічліг. - Сказав Теодор і обернувся до хазяйки. Вони швидко домовилися про суму і два чоловіки спокійно оплатили по рахунку. Гості відмовилися від вечері, але охоче пристали на пропозицію сніданку. Після цього Данна пішла а друзі залишилися. Беулон сів на крісло біля вікна. Воно стояло прямо поруч з входом, з правого боку. На проти було ліжко, воно стояло, наче в невеликій ніші. Крісло червоного кольору, не нове але м'яке з підлокітниками, досить доглянуте. Близько стільця не великий кавовий столик. Хазяйка поставила там прохолодні напої, келихи, цукор, сіль. Нижче були додаткові рушники. Всі інші стояли у ванній кімнаті. Чоловіки приглушили світло і залишили тільки точкове освітлення по кімнаті. За день сталося багато дивного. Через це вони і сиділи і мовчали. Беулон сидів і крутив телефон в руках спираючись ліктями на коліна. Віктор на дивані дивився на стелю, руки за головою праву ногу він закинув по верх іншої. Кожен думав про ту дівчину, що там десь далеко, про день який вони витратили на шлях і про те що від них залежать відповіді. Так, ті самі яких у них немає. Першим порушив мовчанку Віктор. Це стало вже майже звичкою. Не звик він довго мовчати і занурюватися в думки. Так і збожеволіти недовго. Це не допоможе. Відповіді в завтрашньому дні, а зараз лише питання. Навіщо ж і забивати ними собі голову, чи не так?
- Так. Я в душ. Це офіційно, якщо що. - Сівельман показав пальцем піднявши його в верх. Беулон, звичайно, ж не пропустив це повз. Він обернувся обличчям до свого співрозмовника і підняв брову. Потім повернувся в попереднє положення. Легка усмішка з'явилася на його обличчі.
- Ти підеш без черги?
- Саме так, мій друг. Саме так!! - Кричав Віктор уже з ванни. Він закрив двері. Почувся звук води. Теодор відкинувся на стільці, але потім згадав що його знайомий не взяв нічого з речей з собою у ванну кімнату щоб переодягнутися. Не хотілося цього робити, але довелося. Він встав і підійшов до речей Віктора. Взяв швидко перше, що попалося в руки: шкарпетки, нижню білизну, футболку і штани. Поставив все біля входу у ванну кімнату на підлогу, так щоб при відкритті дверей не зачепити одяг, постукав і пішов. Спочатку Віктор питав з ванної: "що сталося". Але не отримавши відповіді відкрив двері з рушником обмотаним на поясі і побачив на підлозі біля дверей речі. Трохи здивований він довго стояв і дивився в низ на них. Озирнувся по сторонах і забрав їх з словами:
- Дякую Беулон !! Ви такий душка. - Закрив двері. Знову почувся звук води. Бідний Теодор ледь не вдавився водою з келиха від таких слів. Він налив його собі відразу після того, як залишив одяг і підійшов до ліжка де стояли книги. Чоловік знову з цікавістю дивився на них. Напевно йому все ще складно звикнути до того, що його новий друг цікава особистість і любить дивувати та ставити в ступор інших. Не дивлячись на те, що вони вже знайомі деякий час, іноді його слова і правду дивують або шокують. Але в цей раз Беулон просто посміхнувся. Він подивився на келих в своїх руках, і вирішив що на даний момент його краще залишити. Так і зробив. Поставив на перше пусте місце. На очі потрапила книга "Той, що виганяє диявола" і поруч стояли Пушкін "Євгеній Онєгін" в оригіналі, Шекспір, Стівен Кінг "Сяйво". Були навіть книги про великих художників і енциклопедія про країни світу, щось схоже на великий атлас.
- Цікава класифікація.
Він залишив раніше телефон лежати на ліжку, озирнувся і подивився на нього. "Може подзвонити." - думав він. Заграла знайома мелодія на телефоні. Беулон обернувся і побачив ім'я на екрані. Він поставив книгу не дивлячись на місце і швидко підійшов взяти трубку.
- Не спиш?
- Зараз ні. Чекаю чергу в душ.
- Це ти про того чоловіка?
- Так Артур. Я тобі казав?
- Ну так. Ти себе нормально почуваєш?
- Так, так прости Артур. Голова зовсім не варить.
- Розумію. В даний час це вже стає нормою нашого нинішнього положення. Є новини?
- Поки, що нічого примітно. Тільки файл зі списками зниклих.
- Зниклих?
- Так. Їх дістав Віктор. Він за описом місцевості з'ясував штат, звідти по цікавим подіям і місце куди ми їдемо. Там колись була лікарня.
- Це та сама з експериментальним лікуванням?
- Ти знаєш?
- Так, я чув про неї. Дурна затія. Вони над ними знущалися, лікування напругою менше з усіх проблем. Якщо у людей колись і був шанс до одужання то після цього місця він зникав. Чи не дивно, що від туди багато людей втекли. Гадаю, список довгий?
- Досить довгий. Є ще легенда місцевості.
- Казочка на ніч? Те, що потрібно щоб міцно спати. - Артур знущався над другом.
- Це казка про дівчинку з тієї місцевості. Вона втекла звідти. Вона є в списках.
- І що?
- Дівчинку звати Катерина. У паперах є її старий малюнок. Портрет.
- І що? Симпатична? - Артур майже, що падав від сміху. Скептик по натурі, всі ці казки були для нього були просто дитячою забавкою. Він навіть забув, що у нього в палаті дівчина, ситуація якої не піддається логіці.
- Опис і фото збігаються. - Беулон витягнув з папки той самий маленький портрет красивої і юної дівчини. Він підійшов до вікна і дивився в нього тримаючи картину в руках.
- Дурниці якісь. Опис такий, що багато дівчат могло б підійти. З якого ....- Артур вже хотів і нецензурно виразився. Стримався і промовчав. А коли заспокоївся продовжив. - Чому ти вирішив це те що ми шукали? Які шанси що це та сама дівчина? Які факти в сторону цієї версії? Теодор, ця справа стала для тебе занадто особистою. Ти хочеш знайти відповіді де їх немає. Прокинься. Це не логічно!
- Друг мій, що було логічного в твоєму сьогоденні, крім сніданку?
Після цих слів Артур згадав всі останні години. Зрозумівши свою помилку він все ще мовчав. Але хто як не найкращий друг, людина яка знає його все життя, міг зрозуміти що той просто прийняв поразку.
- Дівчину на портреті ... Артур, її звуть Катерина. І повір, якщо вірити легенді і історіях цієї місцевості. Це Богом забута лікарня, менша з її проблем. У нас немає ніяких фактів до цієї версії. Але це все що є. Я просто хочу щось зробити для цієї дівчини. І я просто хочу знати що я спробував все.
- Добре. Їй гірше. Коли ви там будете?
- Завтра. Я буду на зв'язку, в будь-яку годину дня і ночі.
- Добре. Будь обережніше Теодор.
- І ти Артур. На зв'язку, па-па.
- Бувай.
Беулон поклав трубку і поставив телефон в кишеню брюк. Потім уважно дивився на малюнок.
- Хто телефонував? - Віктор вийшов з душу і відставив убік рушники якими користувався. Він побачив Беулона який стояв біля вікна в іншому кінці кімнати. Той навіть не відразу почув його. Здавалося що він занадто сильно занурений в думки. Розмова з другом миготіла в голові а відгуки криків дівчини спливали в памяті.Ті самі що він чув на сеансі, ті самі що чув Артур на лікування сьогодні. Віктору довелося покликати його ще раз по імені щоб відірвати від думок. І тільки тоді Теодор відповів.
- Дзвонив Артур. Питав про становище наших справ.
- Як дівчина? - Віктор щось шукав у сумці і відклав окремо речі в яких був сьогодні. Пральної машини в самій кімнаті немає, а до хазяйки йти в таку годину вже не хотілося. Добре що він захопив з собою пару комплектів футболок і кілька брючних костюмів. Поки Віктор робив свої справи Беулон все ще стояв нерухомо біля вікна. Він наче намагався там щось побачити.
- Дівчині гірше. Показники в нормі, але їй гірше. Ми повинні їй допомогти хоч якось. - На цих словах Беулон обернувся і серйозним поглядом подивився на Сівельмана. Він відірвався від сумки на мить зупинився і подивився на Теодора. Підійшов, поставив праву руку йому на плече щоб по чоловічому підтримати.
- Ми розберемося. А тепер іди і приведи себе в порядок. Поспи і постарайся розслабитися. Від такого тебе, завтра буде мало толку. Сьогодні ти їй не зможеш допомогти. Ранок вечора мудріший.
Беулон спокійно кивнув головою на знак згоди. Віктор відійшов в сторону звільняючи шлях до ванної.
- Ти правий.
Теодор обернув голову і вдячно, спокійно подивився на свого супутника.
- Як ніби буває інакше. - Сівельман пішов далі розбиратися з сумкою, стелити постільну білизну на диван і готуватися до сну. Теодор взяв речі, рушники з тумбочки біля вікна і відправився в душ. Було вже пізно а вставати з самого ранку. Він подумав про це і відразу згадав, що за цими розмовами вони зовсім забули поставити будильник. Він швидко схопив телефон і навів його на сьому ранку. Повідомив про це Теодору.
- Добре. - Відповів він криком з ванної кімнати. Беулон швидко прийняв душ і вони пішли спати.