Глава 7

"Де я. Яке дивне місце. Що я тут роблю." - думала про себе Таріна. Вона опустила очі. Місце де вона лежала було м'яке і вологе. Її тіло було немов важке. Таріна поставила руки біля себе і вперлася в них щоб встати. Вдалося піднятися на коліна. Повіки такі важкі, їх насилу вийшло відкрити. Вона змогла подивитися на руки. Та вони були в крові. Потім глянула на коліна, вони всі розбиті до крові. Таріна їх випрямила і побачила бруд на ногах. Оглянула територію навколо: ліс, глухомань, все темне, всюди колючі рослини, іноді миготіли вогники світла, можна було почути виття тварин, птахів. Дівчина піднялася і побачила своє плаття. Порване і страшне, воно було все в бруді і плямах крові.
- Так хочеться пити і спати. Наче я не робила цього цілу вічність. - Дівчина вже почала думати в слух. Вона пробиралася по колючій стежці. Гострі голки гілок кущів і дерев до крику і болю різали шкіру. Руки боліли. Відчувалося, як краплі крові стікали з ран по тілу. Вона мало не впала, але встигла схопитися за дерево, на свою біду. Не зумівши втримати рівновагу, всім тілом нещасна упала на кущ з колючими шипами. В її тіло проникали тисячі голок. Хотілося кричати від болю, та не було сил. Кожен стогін був хворий, з кожним вдихом голки проникали в тіло все глибше. Нігтями Таріна з останніх сил схопилася за кору дерев, та так сильно що вона почала проникати в шкіру під нігтьовою пластиною. Їй вдалося зовсім трохи піднятися, а кора проникала глибше і глибше. На останніх поштовхах, другою рукою, вона схопилася за товсту гілку з безліччю шипів і піднялася. Нарешті з горла вирвався крик в перемішку з хрипом. Жалісливий стогін до самої себе і того болю, що доводиться пережити. Плаття було все порване і стало червоне від крові.
"Я повинна пройти все це ... я повинна ..."
З далека чувся крик чоловіка. Він кликав до себе. Таріна закрила очі щоб прислухатися краще до голосів. Але тут відкривши очі вона побачила перед собою наляканого чоловіка.
- Люба. Господи. Навіщо ти це зробила?!
- Ти про що зараз? - Таріна правда не розуміла де вона і що відбувається.
-  Ти знущаєшся?! Поглянь тільки де ми!
Він тримав міцно її двома руками за плечі і налякано дивився на неї. Вона обернулася і побачила вулицю. Кущ з трояндами не далеко від центру де вона лікувалася.
- Що з квітами?
- Таріна? - Келан завмер. - Ти не пам'ятаєш?
- Пам'ятаю що?
- Пішли всередину. Тобі потрібно переодягнутися. Я все росскажу.
- Гаразд.
Пара пішла в центр з головного входу. Таріна підняла очі і побачила відчинене вікно. Воно було вибито.
- Що з вікном, Келан?
Келан трохи стиснув руку коханої дружини і потягнув швидше всередину будівлі. Вони пройшли по коридорах і він завів кохану в палату. Без слів взяв змінний одяг і заніс до ванної кімнати. Таріна мовчки дивилася на все що він робить біля входу.
- Чому я боса? Що це за халат?
Але він не відповідав. А тільки бігав по палаті робив порядки.
- Келан.
Знову нічого.
- Келан, будь ласка. Я тут.
Але він навіть не робив вигляд, що слухає. Тоді Таріна вибухнула.
- Келан, подивися на мене !!!!
Він зупинився біля ліжка, обернувся, подивився на дружину.
- Що зі мною відбувається.
- Таріна ....
- Я хочу знати! - Келан важко зітхнув і все розказав.
- Ти вийшла з кабінету, коли ми говорили без слів. Зайшла в свою кімнату. Лягла в ліжко. Я подумав ти спиш. Але потім ти почала важко дихати. Я заснув на пару хвилин. А коли прийшов до тями від гуркоту, ти рукою вибила вікно. Залізла в нього. Я хотів витягнути тебе. Але ти вдарила мене ногою в живіт, я впав на ліжко, а ти коли падала вибила всі вікна. Ти впала на кущ троянд і заснула. Потім нігтями вчепилася мені в шкіру, коли я вибіг тобі допомогти, відвів тебе в сторону і там ти прийшла в себе.
- Я не пам'ятаю ...- Таріна впала на коліна в сльозах. Закривали обличчя руками. - Я не пам'ятаю. Не пам'ятаю.
- Все буде добре. Я з тобою. - Говорив Келан обіймаючи свою дівчинку.
Вона обійняла міцно його й плакала на міцному плечі. Чоловік пригорнув свою кохану і пестив ніжно її волосся.
- Я тебе не покину. Ніколи. Обіцяю. - Шепотів він їй на вухо. Келан допоміг встати своїй дружині і поклав спати на ліжко. Він витер сльози з очей і його кохана швидко заснула. Хлопець вкрив її ніжне тіло ковдрою. Келан прибрав локон волосся який впав на її світлу шкіру. Промені сонця відблисками миготіли на тілі дівчини. Змучений він легко видихнув і підсунув стілець щоб сісти біля дружини. У цей момент зайшов лікар. Він повільно підійшов до чоловіка своєї пацієнтки. Його міцна, але доброзичлива рука лягла на плечі. Келан підірвався від несподіванки і підняв голову в верх через праве плече щоб подивитися, хто ж його потривожив. Артур відразу прибрав руку і поставив їх в кишені брюк. Тоді ж обернувся і Келан.
- Як вона? - Спокійно запитав Артур.
- Не дуже. Стає все гірше. Їй снилися сни, вона прокидалася з ранами. Але стрибати через вікно !? Я не знаю, як їй допомогти. - Келан поставив руки на коліна і трохи прогнувся, голову і погляд опустив в підлогу.
- Для початку потрібно обробити її рани. Я принесу все необхідне.
Після цих слів лікар вийшов з палати за аптечкою. Його не було хвилин десять. Весь цей час молодий чоловік дивився на свою кохану. Він сидів двох метрів від ліжка. Жахливо, коли не можеш допомогти найближчим. Людина відчуває себе жалюгідною. Напевно саме так відчуває себе в цей момент молодий чоловік. Його гіркі думки зупинив лікар. Він поставив на ліжко біля чоловіка аптечку. На тумбочці, біля нього ж, залишив миску з теплою водою і рушник в середині. Келан не зрушив з місця і все так само дивився то на дружину, то в підлогу. Артур бачив, як мучить себе чоловік. Хотілося сказати щось мудре, підбадьорити людину.
- Доктор. За що їй це? Як їй допомогти. Я не можу нічого зробити і це вбиває мене. Що я можу зробити щоб зупинити біль. Я б забрав все на себе. - Келан тихо і втомлено видихнув і зовсім опустив голову в підлогу.
- Краще, що ви можете зробити, як чоловік - це бути поруч.
- Але це не врятує її.
- Зараз ви все, що є у неї. А врятуємо ми її разом. Зараз їй потрібна людина, близька людина, яка буде вірити більше ніж вона.
- Думаєте цього вистачить щоб допомогти їй.
- Думаю, що це їй потрібно найбільше. І це можете дати тільки ви. - Вони деякий час помовчали. - Я піду. Через сорок хвилин повернуся. За цей час ви зможете оглянути її тіло і встигнете обробити рани. Потім ми з вами обговоримо план дій далі.
- Добре. Дякуємо. - Келан не встав і не відвів погляд від тіла коханої. Наче знову вивчав її очима, як зовсім незнайому і нову картину.
- Келан.
- Так? - На цьому він обернувся до лікаря і дивився прямо в очі.
- Візьми себе в руки. Твоя печаль їй не допоможе. Якщо ти опустиш руки, впадуть і її. Ти чоловік врешті-решт чи як? - Келан з вдячною посмішкою подивився на лікаря.
- Дякуємо. Ви маєте рацію.
- Я завжди маю рацію. Адже я професіонал.
Відразу після цих слів Артур вийшов з палати, а Келан взявся оглядати тіло своєї красуні дружини і обробляти рани.Через деякий час доктор Уорстон повернувся. Він побачив, як Келан останній раз викручує залишки води з рушника. Він ніжно протер обличчя. Дівчина лежала прямо. Вона навіть не спробувала встати, не чула як її намагаються привести до тями, як її коханий підтягнув ковдру щоб зігріти свою красуню. Артур дивився на це з посмішкою.
- Яка красива любов і яка гірка на смак. Знає тільки той хто пройшов цей екскурс.- Тихо сказав Артур не відриваючи погляд від Келана.
- Так ви праві. Як завжди.
- Ви закінчили?
- Так проходьте. Тільки стілець ще один. - Келан в поспіху почав шукати стілець. Але не міг ніде його знайти. Раптом доктор з коридору одним легким рухом дістав стілець і переможно показав гостю.
- Я зі своїм.Можна? Ви не проти?
Келан весело розсміявся.
- Ні. Не проти. Ми ж не в барі.
Тоді Артур посміхнувся, поставив стілець навпроти співрозмовника і сів зі словами:
- А це, мій любий друже окрема розмова. - При цьому він показав вказівним пальцем в сторону чоловіка. Від цього обидва ще більше розсміялися.
- Ну що ж. Перейдемо до справи. - Доктор підтягнув рукави і вперся ними в коліна.
- Значить. Я пропоную покласти її в іншу палату. Там не буде вікон. Все куленепробивне, тільки вона одна. Навіть вас не буде. Там вона точно нічого собі не зробить.
- Гаразд. Коли?
- Та хоч зараз поки спить.
- Добре. Що ще пропонуєте?
- Тепер, вона буде під наглядом моїх людей двадцять чотири на сім.
- Що ще?
- Показники будуть зніматися навіть в період коли вона не спить.
- Навіщо?
- Все стало гірше. Я вирішив перестрахуватися.
- І, щось ще?
- Так. Після того, як ми її перевеземо,вип'ємо по сто грам бурбона.З льодом.
- Я зазвичай не п'ю.
- Так, я також. - З цими словами він вийшов і покликав людей щоб перевести пацієнтку і все її речі в іншу палату. Келана покликав до свого кабінету де є бар. - Ми вип'ємо а потім я проведу вас у ваші нові з дружиною покої. Там ви зможете облаштуватися.
- Добре.
Келан слухняно йшов за Артуром у його кабінет. Він йшов дуже швидко і тому вони разом оперативно дійшли до цілі. Артур відкрив ключем двері і впустив гостя першим, закривши відразу після себе двері. Одним рухом руки той чемно запросив гостя присісти на один з стільців а сам пішов до столу. Нижня частина і ховала за сабою маленький бар. Він взяв два келихи, кинув пару кубиків льоду і відкрив закриту пляшку бурбона. Налив так щоб закрити лід і не більше. І один з келихів віддав знайомому. Не стукаючись вони пригубили не багато. Від смаку Келан закрив очі. Це не алкоголь,це втома. Уорстон довго дивився на втомленого Келана. Мовчки спостерігав за його реакцією.
- Як вам мій бурбон?
- Відмінний. Ніколи не розумів як це допомагає. - Келан стомлено дивився в одну точку, відкинувши голову назад.
- А зараз?
- Все ще не знаю.
Уорстон посміявся тільки.
- Це нічого. Мало хто розуміє. Я і сам не знаю чому у людей це прцює. Просто є границя між ілюзією і келихом.
- І є границя між келихом і пляшкою.
Після цих слів Артур посміявся ще більше.
- Ви дуже проникливий.
- Це добре?
- Так.
Артур пригубив ще раз з келиха.
- Думаєте це допоможе?
- Думаю так. Ми повинні спробувати. Це краще ніж бездіяльність.
- Згоден. Хороший бурбон у вас.
- Я більше люблю віскі. Це пляшка для особливих випадків.
- Це дуже мило з вашого боку.
Артур розсміявся.
- Я взагалі сама мілашність.
Келан теж посміявся і підловив настрій доктора. Після цього вони обидва висушили келих одним ковтком. Поставили їх на стіл і разом вийшли з кабінету без слів. Доктор закрив двері на ключ і так само мовчки вони йшли по коридору до нової палати Таріни. Коли Келан йшов все далі по коридору він думав про те, що закінчитися це колись, чи пройдуть вони цей шлях, чому все це сталося саме з ними, адже скільки людей в світі. А чи є ще хтось хто зараз думає про те ж. Вони разом пройшли рецепцію, але Келан навіть не помітив. Він дуже сильно був занурений в свої думки.
- Вибачте, що перериваю ваші думки, але нам пора заходити.
Келан дивився в одну точку попереду коридору. Двері в палату були по праву руку. Артур поклав лікоть на дверну ручку.
- Знаєте, якщо ви і далі будете себе так вести, то буде гірше дружині.
- Вибачте. - Келан відразу прийшов до тями і обернувся обличчям до співрозмовника.
- Перестаньте літати в хмарах. Дружині це не допоможе. Чи готові, побачити нові хороми вашої коханої? - Артур взяв ручку дверей готуючись відкрити її.
- Так. Пішли.
Після цих слів доктор відразу ж відкрив двері, пропустивши гостя вперед. Келан увійшов а за ним і Уорстон. 
Палата була велика, світла, одна частина кімнати основна. Там були найнеобхідніші речі: не велике ліжко, шафа, маленький обідній стіл і стілець, тумбочка, немає вікон або зелені, квітів. Інша частина кімнати була відгороджена величезним куленепробивним склом, з основної частини прихованої кімнати не видно, але за то з неї було все прекрасно видно, що відбувається в іншій. У прихованій кімнаті на стільці сидів молодий чоловік. Темний, невисокий, худий і в окулярах. Йому і тридцяти років не було. Він сидів у шкіряному кріслі поруч з усіма апаратами. Келан зовсім не розумів, що це за прилади та системи, навіщо всі вони потрібні. Очі чоловіка бігали. В кімнаті світло було трохи приглушене. Яскраве світло від системних приладів освітлювало кімнату і било в очі, а світло з коридору через відкриті двері падало на спину і скло. Добре, що з того боку нічого не видно. Лікар закрив двері з середини і підійшов ближче до свого помічника. Руку він поставив на спинку величезного крісла, на якому він і сидів і не відводив очі від кімнати де лежала його пацієнтка. Таріна мирно спала лежачи на спині. До її рук, голови і ніг були приєднані датчики, що вели до одного не великого апарату. Він фіксував усі показники під час сну. Після пробудження датчики змінюються на інші, вони допоможуть отримувати дані навіть, коли вона не спить. Це важливо для фіксації лунатизму, можливо дівчина просто не може навіть контролювати коли засинає і мало відрізняє сон від реальності. Це фахівці теж можуть дізнатися. Це все, що у них є поки десь там двоє чоловіків намагаються дізнатися ще більше. Артур пояснював все це Келану. В цей час молодий помічник розповідав технічну частину процесу. Розмова чоловіків перервати крики дівчини. Вони на хвилину заціпеніли від несподіванки. Повна тиша і тут жахливий жіночий крик. Тіло Таріни почало вигинатися в різні і дивні пози. Спочатку вона різко стала в місток на голові і ногах, а потім тіло перекинулося набік ніби впало. Жах зупинився буквально на секунду, як і крик. Здавалося всьому прийшов кінець. Дівчина трохи стогнала, не могла говорити. Потім тіло різко перевернулось в колишній нормальний стан на спину, руки в верху, по боках близько подушки. Ноги на ширині плечей. Вона ледве ледве, трохи стогнала, наче не може говорити. А за тим, що є сили закричала і почала перекидатися на ліжку, руки і ноги не забирала з колишнього положення. Виглядало так ніби дівчину силою прив'язали і тримають, мучать, калічать. Крик був такий, що різало вуха у всіх хто чув. Артур і Келан забігли в кімнату до неї. Студент теж хотів допомогти, але доктор наказав в порозі в кімнату залишатися на місці і стежити за приладами, фіксувати всі дані, потім відправити всю інформацію на особисту пошту. Хлопець кивнув головою на знак згоди. Не гаючи часу він повернувся до системи і поки чоловіки заспокоювали дружину Келана, він знімав дані з датчиків. Все, що було в його голові в той момент це жах. Він ніколи не думав, що це можливо. "Казна що відбувається" - про це в основному він і думав. Напевно в цей момент про це подумала би будь-яка розсудлива людина. Але дивлячись на перші дані з приладів він трохи б не обімлів. "Чорт візьми, що тут відбувається?" - цю фразу він сказав в слух. Від шоку він впав на стілець і відкинувся на спинку. Голову перекинув назад і подивився в стелю намагаючись трохи прийти в себе. Артур і Келан тримали руки і ноги дівчини одночасно опускаючи до ліжка все тіло. Вони дуже старалися щоб дівчина не поранила себе чи їх самих. Вони заздалегідь викликали медсестру. Коли в кімнату вбігла фарбована блондинка середніх років, побачила всю цю картину, вона прийшла в шок.
- Господи мій. - Вона широко розкрила очі і встала в кімнаті Таріни відразу після того, як відкрила двері.
- Який Господь. - Через зуби говорив Артур. Ні, не від злості, а від того що тримав дівчину і не хотів витрачати час. - Ти і далі будеш там стояти? - Артур вже підвищив голос. Він сподівався, що дівчина швидко прийде до тями і візьметься за справу як професіонал, а не студент першого курсу.
- Вибачте сер. - Дівчина похитала головою намагаючись оговтатися. Вона швидко витягла заспокійливе. І поки чоловіки тримали Таріну, ввела його в тіло. Дівчина швидко заспокоїлася і мирно заснула. А чоловіки витерши демонстративно лоб, видихнули, радіючи що все закінчилося. Поки що. Всі разом вони, переконавшись, що з дівчиною все добре і вона спала, вийшли з кімнати. Артур важко дихав. Келан руками водив уздовж і поперек по волоссі. А медсестра боялася і слова сказати. Вони мовчали і майже не рухалися кілька затяжних хвилин. Уорстон спирався правою рукою на двері біля величезного вікна, через нього він дивився на свою пацієнтку. Келан стояв посередині кімнати. Він склав руки в перед собою. Помічник сидів на стільці, а блондинка стояла біля дверей. Вона відчайдушно хотіла уточнити подальші розпорядження. Тому робила не великий крок вперед, але відразу прибирала ногу. "Може не варто поки" - думала вона про себе. Ці люди бачили багато, але це здивувало досвідчених лікарів. Кожен думав, що все так несподівано і мабудь показники з датчиків щось та зараз скажуть. Людина яка звикла думати логічно і вірити фактам, не може прийняти як факт, що це все нормально. Та й хіба таке можна вважати нормою? Гарячі думки так і кружляли б в голові всіх присутніх, якби не студент. Він якраз отримав всі показники. Його очі округлилися, голос пропав, від подиву він відкрив рот. 
-  Не вірю. Як це можливо? - Голос хлопця був тихий. Від подиву поправив окуляри. Роздруківки він віддав лікаря. Очі все так же дивилися в ту ж точку де секунду тому були папери. Він простягнув їх на витягнутій руці Уорстону. Доктор підійшов, взяв їх і став назад.
- Що за біс? - Артур перебирав папери, а потім сильно вдарив кулаком по дверній коробці, все ще тримаючи в цій же руці папери. Жінка сильно ахнула від неочікуваності. Тільки зараз вони згадали, що жінка ще з ними. Всі мигцем по черзі обернулися до неї.
- Ви можете повертатися до колишньої роботи. Дякую за невідкладну допомогу. Ви дуже допомогли. Якщо щось потрібно я покличу. - Артур говорив спокійно і голосом справжнього керівника.
- Дякую. Це моя робота. - Дівчина трохи опустила голову в знак подяки і відразу ж пішла, тихенько зачинивши за собою двері. Так тихо, що вони б не почули її не прислухаючись навмисне.
- Що будемо робити містер Уорстон? - Звернувся молодий помічник і обернувся на стільці до лікаря обличчям.
- Є пару ідей. Але спершу потрібно щось дізнатися у наших загублених. І якщо що прискорити їх. Я подзвоню Беулону.
Всі подивилися на Артура, але той все ще не рухався. Всім було цікаво, які у нього ідеї. Але по правді їх не було. Просто Уорстон вирішив, що якщо ці люди зрозуміють, що головний не знає що робити, вони і самі засмутяться і опустять руки. Це, звичайно ж, не допомагало б робочому процесу. Потрібно було думати швидко. Для цього потрібна нова додаткова інформація. Але і тільки такий мудрий чоловік як Артур розумів, що той хто поспішає, не помічає куди біжить. Головне, що є перші кроки і напрямок а далі ідеї будуть. Адже він не один в цій справі.