Глава 5

Машина чоловіка під'їжала до дивної будівлі. Схоже на музей. У цьому місці все нагадувало історію. Ніби то через роки пролітев час назад і ти опинився у Франції, або часи Бароко. Припаркував машину на перше вільне місце, сивий чоловік вийшов з неї і від подиву відкрив рот. Він довго розглядав фасад будинку куди приїхав. З кута вийшов чоловік і побачивши самотню машину зрозумів, що саме з ним домовлявся по телефону про зустріч.
- Ви тут вперше пан Беулон? - Тонкий голос обізвався. Здавалося, що говорить молодий чоловік, але обернувшись Теодор побачив чоловіка сорока п'яти років. Він був середньої статури з світлим волоссям і невеликою лисиною з переду. Дивні вуса, що не йшли йому зовсім, додавали його образу трохи глузування. Тонкі і невеликі губи распливались в усмішці. Він був радий, що застав поважного гостя зненацька. Темні класичні штани і темно червона сорочка без краватки показували м'який смак. Права рука була в кишені штанів, а лівою він тримав жакет з костюма. Все було красиво і чисто, все блестіло, як і його туфлі з лаком. Чоловік був не високого зросту. Теодор навіть трохи підстрибнув від неочікуваності коли той заговорив. Але швидко оговтавшись запитав незнайомця:
- Що ж мене видало? - Він трохи навіть крикнув. Той стояв трохи далеко і доктор хотів щоб його добре розчули. Чоловік трохи опустив голову і почав своїм середнім кроком підходити ближче. Адже він знав, що цей презентабельний гість приїхав саме до нього.
- Зазвичай у тих хто приїжджає сюди вперше відкритий рот від подиву, коли це місце бачать. - Він уже підійшов до машине і став обличчям до будівлі. А потім обернувши голову додав. - Приблизно, як у вас зараз. - Видний знайомий посміхнувся, а за ним і Беулон. Постоявши в хвилинній тиші Теодор зрозумів, що забув взяти з машини папку із записами. Швидко витягнувши їх він обернувся до нового знайомого і простягнув руку для вітання. Чоловік підійшов і привітався у відповідь, перший представився.
- Віктор Сівельман. Це музей історії. І я головний. Ласкаво просимо в світ минулого пан Теодор Крістофер Беулон.
- Дякую пане Сівельман. Ви мене впізнали? - Чоловіки прибрали руки і продовжив коротку розмову.
- На вихідні тут немає відвідувачів. Ми зазвичай закриваємося.
- Тобто...
- Тобто ви особливий гість пан Беулон. Я ознайомився з усіма матеріалами вашої справи, що ви мені прислали. Я спробую допомогти. Пройдемо? - Віктор показував у бік входу в музей, що було на найвищих щаблях.
- Так звичайно. Дякую.
Вони трохи пройшлися по сходинках і перед ними встали величезні двері в музей. Вони важко відчинялися. Коли нарешті їх відкрили, він пропустив Беулона вперед. А увійшовши сам закрив за ним двері. Попереду були ще одні двері. Коли всі перепони були пройдені, чоловіків зустрів охоронець. Він привітав гостя.
- Міччел. Це пан Беулон. Сьогодні він побуде з нами. Закрий всі двері. Ми будемо користуватися заднім входом.
- Так сер.
- У тебе через годину обід і ви міняєтесь?
- Так.
- Закрий всі двері і можеш йти зараз. А Пітерссон візьме частину твоєї зони. Інші нехай візьме Андерсон. Потім поміняєтеся.
- Дякую, сер.
- Будь ласка. Головне все перевір.
- Добре. Буде зроблено.
Після цього Віктор пішов а Теодор не зрозумів відразу ситуації, трохи підбіг щоб наздогнати Сівельмана.
- Вибачте пан Сівельман. - Беулон обернувся до свого проводжаючого.
- Сьогодні можна Віктор. - Усміхнувся невисокий чоловік своєї фірмовою посмішкою.
- Чому сьогодні? - Теодор почувши відповідь розсміявся. І Сівельман теж посміхнувся ще ширше.
- Сьогодні приїжджає важлива колекція. І я під враженням, дуже чекаю подивитися і вивчити її. - Чоловіки довго йшли по довгих коридорах.
- Тому музей закритий на вихідні?
- Так. Нові експонати приїжджають зазвичай на вихідні. Ми їх вивчаємо і після вирішуємо можна їх виставити або краще ще почекати і дізнатися краще про речі.
- Так кожні вихідні?
- Ні. Але на вихідні багато роботи. Прибирання всього музею. Переоблік. Робота з паперами.
- Ви любите паперову тяганину?
- З усіх завдань з роботи керівника - це найгірше. Саме тому я так чекаю нову колекцію. Залишилося три години.
- Тому ви відпустили охоронців швидше на відпочинок?
- Саме так. Через три години вони потрібні мені всі тут. Буде багато людей. Прийде ще підміна для поліпшення безпеки.
- Не легкий труд керівника.
- Справа більше не в цьому, а в відповідальності. Ніхто не запитає, якщо щось трапитися, що насправді сталося, нікому не буде цікаво чому, неважливо хто винен. Відповідати головою, все одно мені. Тому я в курсі всіх подій. Я знаю все від того, що картину за вашою спиною привезли рік тому дванадцятого липня, аж до того що у Міччела проблеми зі шлунком, про які він мені не сказав, коли прийшов на роботу, щоб я не передумав. Йому потрібно їсти по годинах і певну їжу. - Беулон обернувся подивившись на картину і як Віктор іде до дверей. Він зрозумів, що весь цей час, коли вони говорили, стояли просто біля дверей в довгому коридорі. Гість дивився на Сівельмана, який відкривши двері показав на вхід рукою.
- Прошу до мого кабінету Теодор.
- Вражаюче. - Віктор посміхнувся і радий був компліменту важливого гостя. Він любить дивувати людей.
- Я вдячний пан Беулон. Нічого такого. - З посмішкою впевнено відповів чоловік.
- Ні. Це було справді дуже неймовірно.
- Це були просто двері. Але спасибі за високу оцінку моєї майстерності. - Віктор знову все перевів на жарт і відразу ж зайшов в кабінет. За ним і доктор.
- Прошу пан Беулон. Сідайте. Перейдемо до справи. - Доктор сів на м'яке крісло з спинкою, на проти господаря кабінету. Він дуже чекав коментарів фахівця, дуже вже хотілося отримати хоч якісь відповіді. Питань було так багато, що здавалося, що хоч одна відповідь вже щось. - З початку я подумав, що дівчині потрібно звернутися .... як би це м'якше сказати, до іншого фахівця. Але оскільки ви все таки попросили пошукати щось. Я свою частину роботи все таки виконав. І я виявив дивну річ.
Сівельман витягнув документи з столу і протягнув гостю. Він переглянув їх листочок за листочком. Нервово читаючи, він один за іншим гортав сторінки. Все здавалося неймовірним і страшним одночасно. "Невже це все правда?" - це все про що міг думати старий доктор.
На своєму віку Беулон багато чого побачив. Він не думав, що ще чимось його можна здивувати. Але ось це воно! Прямо перед ним найнеймовірніше, що він бачив за все своє життя і за всю свою довгу практику.
Віктор відкинувся на шкіряний стілець і мовчки дивився на схвильованого нового знайомого. Він мовчав кілька хвилин, а потім все таки обірвав його. Не в його це правилах мовчати, якщо є що сказати:
- Я знаю про, що ви думаєте. - Теодор підняв очі. - Я подумав про те ж. Сподіваюся в кінці цієї історії, я дізнаюся кінець.
- Так звичайно. - Цього разу Беулон говорив спокійно і тихо.
- Почніть з цього місця. - Сівельман взяв документи з рук доктора і відкривши одну зі сторінок з картою показав місце на ній. Потім він поставив документи на стіл прямо перед своїм співбесідником. Беулон нахилився трохи до карти.