16.1 Переоцінила

– Пробач, що я не можу нічого змінити, – шепочу доні, коли вона трохи заспокоюється. – Проте я дуже хочу піклуватися та оберігати тебе. Бути поряд. Допомагати. Пекти разом печиво, складати пазли, готуватися до школи, ходити в кафе, дивитися мультики…

– А чому? – розбираю крізь зітхання. – Чому татові стало нудно? Чому він почав шукати цю Настю?

– Не знаю, сонечко. Я робила все як завжди… Можливо, у цьому й була помилка.

– Ні! – смикає головою, вдаряється об моє підборіддя, але не зупиняє палкої промови: – Це він винний! Сходив би на ковзанку, на футбол, у похід. Там би й розважився. Тобі треба повернутися в минуле та ніколи не знайомитися і не одружуватися з татом!

Хитаю головою.

– Я не згодна. Тоді б у мене не з’явилася ти. А ти – найцінніше, що є в моєму житті. І з тобою ніколи не засумуєш, – усміхаюсь крізь сльози, що туманять погляд. – Тому урочисто обіцяю, що ніколи тебе не покину та не шукатиму розваг деінде. Будемо разом ходити на ковзанку й  у похід поїдемо, якщо хтось занудьгує, добре?

– Добре, – відхиляється та замислюється на мить. Кусає щоку зсередини, а оченята бігають, піднесені до лоба. Уже щось вигадує. Як завжди!

Стираю вологу з її обличчя, заправляю кучеряве пасмо за вушко.

– Ма, я якщо я не хочу в похід? – починає вертітися на місці. – Краще на ті машинки, де можна врізатися! Ми ж так і не сходили.

– Домовилися, – просто зараз я згодна хоч на прогулянку Місяцем. – Куди захочеш, люба. Тільки спочатку миритися.

Простягаю мізинчик. Каро чіпляється за нього своїм і промовляє кумедний віршик-замирення скоромовкою.

– А в Діснейленд можна?

– О… Ну, це якщо ми вдвох дуже-дуже засумуємо… І мама заробить достатньо грошей на поїздку.

– Будь ласка, будь ла-а-сочка! А я за це буду цілий місяць їсти кашу на сніданок. Ні, цілий рік! І дозволю тобі у своїй кімнаті прибрати.

Ну все! Ось і звичні мамсько-дитячі розмови-шантажування почалися.

– Я маю подумати, – супить брови, тому поспішаю додати: – Але не відмовляю! Просто таку розвагу треба спланувати. Давай вдома подивимося, які там є квитки, атракціони. Цей парк просто величезний, ти знаєш? За один день не обійдеш.

З розумінням киває. В очах світла мрія та передчуття дива.

– Я сумувала за тобою, – водить пальчиком вздовж вирізу моєї сукні. – Ти така красива сьогодні.

– Я теж сумувала, сонечко. Розкажи, як тобі жилося без мене?

Міцно тримаю донечку під спину та насолоджуюсь дзвіночками в її голосі, теплою вагою довірливо притисненого тіла, потоком активної енергії, що випромінює цей вічний двигунчик.

– Дідусь жахливо хропе. Ось так! – старанно імітує гарчання шаблезубих тигрів. – Він щось собі запихає в ніс перед сном, але воно погано працює. У бабусі не виходять такі пухкі панкейки, як у тебе. Вона десять рецептів спробувала, а вони однаково трохи гумові. А ще вона заставляла мене їсти яєчню з рідкою серединкою. Бе-е-е… Ой, а як там Фаршик? Я бачила в інтернеті, як котиків дресують, навчають усілякі штуки робити, теж хочу спробувати. Може, уже поїдемо додому?

Кожне її слово, усмішка та гримаска розливають тілом теплий спокій і солодке задоволення. Буремний дзен! Як мені його не вистачало.

Схоже, Фаршику сьогодні не випаде релаксувати, а от я висплюся без тривожних думок і похмурих сновидінь. Здається, що й апетит прокидається.

Від ароматів підсмаженого м’яса з тераси в роті починає збиратися слина. Суцвіття гортензій б’ють в очі білизною. Застібка босоніжок лоскоче ліву кісточку. Захід сонця накидає на все коштовний золотистий фільтр.

Я вдихаю на повні груди та, нарешті, відчуваю себе живою.

То й що, що я перетягнула дитину на свій бік? Підкупила розвагами та налаштувала проти батька. Віроломно й низько? Нехай.

Це він порушив її та мій спокій своїми походеньками. А за такий безжурний вигляд Кароліни та наше примирення – я здатна й на більший підступ.

– Поїдемо, рідна! Обов’язково. Щось перекусимо спочатку. Торт виносили?

– Ще ні, але я бачила його в іншій кімнаті на спеціальному візочку. Шоколадно-манговий. Це ми з бабусею обирали.

– Чудово. Які ви молодці. Пропоную дочекатися десерту – й одразу після…

– Ма! Дивись, це тато. Зі своєю, – дівчинка смикається, на маленькому носику збираються зморшки, – веселою подругою.

Боже мій! Я забула, якими підступними бувають ті скандальні шоу. Тільки подумаєш, що розібрався в ситуації, як з-за лаштунків вивалиться ще якийсь учасник та переверне твої судження догори дриґом.

Обертаюся на пальчик Каро. Так і є. Закохана парочка саме заходить до закладу.

Тепер зрозуміло, чому вони спізнилися.

Кожне пасемко світлого волосся коханки старанно накручене. Шкіра обличчя світиться, делікатно підкреслює вилиці та рожевіє в потрібних місцях.

Макіяж додав їй трохи віку та багато лоску, вишуканості. Це не мої підфарбовані війки та бальзам для губ за три хвилини до виходу.

Атласний костюм-двійка небесного кольору привертає та тримає увагу на її власниці. Між полами піджака видно смужку білого топіка та плаский живіт із чимось блискучим у пупку. Юна, чарівна, зваблива.

На чоловіка поряд із нею навіть дивитися не хочу.