12.2

– Ма? Немає листочка? Тоді я так, – не дочекавшись від мене реакції, Каро підтягує чисту серветку й малює на ній.

Бондарчук кусає щоку зсередини, тре чоло та сконцентровано дивиться на свої спагеті, наче забув, що то таке. А ця… Настя… безтурботно усміхається і відпиває сік зі стакана Андрія.

– Як вам мультик? Я теж хотіла піти, але зараз трохи зайнята…

Боже! Вона це серйозно?

Каро ділиться враженнями у кількох вигуках і цих сучасних незрозумілих слівцях, дівчина навпроти активно киває, а я видаю задушений стогін. Знаходжу поглядом і штовхаю під столом великий чорний кросівок. Зустрічаємося очима з чоловіком. У моєму зараз, напевно, крутяться всі смерчі світу.

Він прочищає горло, схиляється до своєї пасії та щось шепоче. Читаю по його побілілих губах: “Просив почекати”.

– Все-все, не відволікаю, – жінка його мрії підіймається, але потім знову плюхається на стілець, лізе до сумки. – Ой, хотіла ще тебе попросити. Планшет чудовий!

Витягає сріблястий плаский прямокутник із фірмовим фруктом на спинці.

– Я майже з усім розібралася, працювала на ньому сьогодні пів дня, зробила, мабуть, сотню ескізів. Це так зручно! Не подарунок – а просто космос, любий! Але потім щось сталося. Може, я збила якісь налаштування і… Він чомусь весь час вимикається. Ти подивишся за нагоди? Будь ла-а-сочка!

– Давай, – забирає, вираз його обличчя пом’якшується. – Зарядка є?

– Зарядка?

– Так, Настю. Така біла коробочка зі шнуром, що вставляється в розетку. Мала бути в комплекті, – пояснює після довгого шумного видиху.

Дівчина викочує і без того великі очі.

– Ой… Здається, вона… там лишилася. У пакуванні, – її щічки швидко заливає яскрава рожева фарба.

– Ти не заряджала його?

– Боже, я така неуважна! Мабуть, через це він і вимкнувся. Пробач. От я дурненька, – у її лялькові очі закрадається такий невимовний і непідробний сум, що мені самій хочеться обійняти та заспокоїти дівчину.

Забирає пристрій та недоладно крутить в пальчиках.

– Вибач, я не повинна була… Гарного вечора, – розтягує губки до мене, та знову з видом побитого цуценяти: – Я піду. Подзвони потім, коли звільнишся. Звичайно… якщо захочеш.

Дивлюсь, як полохливо оминає столики та, мало не зіткнувшись з кимось із гостей, біжить на вихід.

– Тато, а хто це був? – Каро бере новий колір і виводить візерунки вздовж зап’ястя, наче браслет.

– Це моя… подруга. З роботи.

– Вона кумедна. І мила. Фломастери – ульотні!

Я тим часом слідкую за Настею. Вона когось пропускає біля дверей, а потім оглядається на нас – із червоними плямками на обличчі та вологими щоками. Просто найнещасніша «героїня в біді».

Цікаво, її в мультиках не запрошують зніматися?

Відчуваю, що мої очі теж зараз збільшилися в розмірі мінімум удвічі. Тобто вона це не підлаштувала? Така і є? Недалека, емоційна та безпорадна?

І, схоже, це дієва стратегія поведінки. Бо Андрій бурмотить, що лишить нас на хвилинку, та йде наздоганяти свою принцесу. Як справжній лицар.

Мене пересмикує від огиди.

Ну хоча б вона йому на шию не кинулася і не почала їсти одну макаронину на двох, як Леді та Блудько. А він не став пристрасно її заспокоювати при дитині.

Видихаю з полегшенням і ворушу затерплі кінцівки. Фіаско пронеслось надто близько. Моїм нервам після такого треба щось міцніше за каву. Але я – звичайно ж! – не буду нічого такого пити.

Прошу принести мені меню та аналізую стовпчик з чаями. Який тут з них більше підходить на заспокійливий? М’ятний чи з лавандою?

Кароліна складає подарунок в наплічник, знову береться за морозиво. Дзеленькає ложечкою об скляну креманку та роздивляється плакати на стінах, оздоблені в рами, наче картини, та розвішані між вузькими високими вікнами.

– Дивись, там тато. Він досі розмовляє з… Мамо! Вона його обіймає, і вони…

Ні-ні-ні!

Ложечка випадає з її рук.

Підхоплююсь з місця та кручу головою.

Де те бісове вікно?

Бачу лише ноги й тулуб парочки. Вікно наполовину закрите тротуаром. А мала сидить, тож бачила з іншого кута – усе!

Затуляю приголомшливий краєвид та стискаю маленьке плічко.

– Може, тобі здалося? То хтось схожий… – промовляю і ненавиджу себе за цю відверту брехню.

– Ні, це був тато з подругою. І вони цілувалися, ма! По-справжньому!

Замружуюсь.

Ідеально жахливий вечір.